Мис Рока (Cabo da Roca)

Мис Рока (Cabo da Roca) – фоторепортаж засновника Порталу художника Олега М. Караваєва

Мис Рока – це найзахідніша точка континентальної Європи та Євразії, розташована в Португалії, на території Національного парку Сінтра-Кашкайш, за 40 км від Лісабона. Координати мису 38’47 північної широти, 9’30 західної довготи. Він відомий своїми 140-метровими скелями, приголомшливими видами на Атлантичний океан, історичним маяком та пам’ятною стелою з цитатою португальського поета Луїса Камоенса: «Тут земля кінчається і починається море». Це популярний туристичний об’єкт, звідки можна відправити листівку та придбати сертифікат відвідувача.

• Це місце заворожує дикою красою стрімких скель, могутністю океанських хвиль та атмосферою дослідницького духу. До XIV століття мис Рока вважався кінцем світу, і саме звідси португальські мореплавці стартували у свої неймовірні подорожі до Нового Світу, Африки та Китаю.

Сінтра-Пена, Португалія

Сінтра-Пена, Португалія – фоторепортаж засновника Порталу художника Олега М. Караваєва

***

Сінтра (Sintra) – місто в Португалії, розташоване на північних схилах лісистих пагорбів масиву Сера-ди-Сінтра, в 30 км на північний захід від Лісабона і всього в 12 км від моря. Колись Сінтра була літньою резиденцією королівської сім’ї, а сьогодні залишається романтичним туристичним центром. Серед густих лісів на схилах пагорбів ховаються старовинні палаци та маєтки, звідки відкриваються чудові види.

• Неподалік від Сінтри, на мальовничому пагорбі заввишки 450 метрів над рівнем моря розташований замок, не схожий на жоден інший у світі, – Замок Пена (Palácio Nacional da Pena). Ця споруда являє собою яскравий зразок епохи європейського романтизму, будучи істинною прикрасою Португалії і входячи до числа семи чудес країни.

Його історія сягає середніх віків, коли на місці майбутнього замку було побудовано невелику каплицю на честь Леді Пена. Через деякий час навколо каплиці виник монастир, куди нерідко здійснювали паломництво члени королівської сім’ї. Місце було тихим і усамітненим, тут жило всього 18 ченців, поки в 18 столітті монастир не був зруйнований блискавкою, а потім і землетрусом, і його закинули. 1840 року Фердинанд Другий, чоловік португальської королеви Марії Другої, був вражений красою цього місця і вирішив побудувати тут літню королівську резиденцію. Будучи натурами творчими, королівське подружжя особисто вносило зміни в проєкт і стежило за перебігом робіт, які тривали 12 років. У результаті вийшла унікальна споруда, що поєднує в собі елементи різних архітектурних стилів – мануеліно, готики, ренесансу, мавританського та східного стилів.

• Навколо замку було розбито парк площею 200 гектарів, де було висаджено не тільки традиційні європейські, а й екзотичні рослини. Парк знаменитий своєрідною системою тунелів і вузьких доріжок, що з’єднують палац з багатьма цікавими місцями і виходами з парку. 1889 року Паласіо да Пена став власністю держави, а 1910 року отримав статус Національного музею. Сьогодні замок зарахований до Світової Спадщини ЮНЕСКО, часто використовується для офіційних церемоній президентом Португалії, а в інший час відкритий для відвідування туристами. 

Алфама, Лісабон, Португалія

Алфама, Лісабон, Португалія – фоторепортаж засновника Проєкту художника Олега М. Караваєва

• Район Алфама (Alfama) – один із найнезвичайніших у Лісабоні. Тут можна відчути історію буквально в кожному камені та будові. Будучи єдиним уцілілим районом португальської столиці після землетрусу у XVIII столітті, Алфама став порталом для подорожі в часі, що дозволяє побачити місто таким, яким воно було до руйнівної трагедії. Алфама є сусідами з районом Байша (Baixa) і розташований на крутому схилі пагорба, завдяки чому деякі вулиці переходять у сходи, а припаркувати машину практично неможливо. Пересуватися доведеться пішки, але прогулянка історичними місцями того варта. Тут панує унікальна атмосфера, а після заходу сонця вуличні музиканти починають виконувати фаду (fado) – португальські міські романси. На території Алфами мешкало багато різних народів: римляни, вестготи, мусульмани. Це знайшло відображення у мальовничій архітектурі його кварталів та старовинних будівель.

Афіни та Графіті

Афіни та Графіті – фоторепортаж спец. кореспондента Порталу Olaf Neuenfeldt .

• Афіни – одне з найстаріших міст у всьому світі, колиска демократії та цивілізації, місто з найбагатшою історією. Уславлене місто античності продовжує жити в сучасному світі, вбираючи культурні тенденції сучасності і адаптуючи їх під свій власний характер. Зрозуміло, що сучасне вуличне мистецтво та урбаністична культура графіті також є частиною цих тенденцій.Це шаблонні написи, графіті «дикого стилю», політичні гасла активістів, наклейки та перекладні малюнки, а також настінний розпис громадських будівель, що створюється у рамках більших проектів. Якщо Ви любите мистецтво та урбаністичну культуру, Вам буде цікаво познайомитися з цією не настільки відомою стороною Афін. Але кожен район зможе розповісти Вам свою особливу історію.

Великий Каньйон та Каньйон Антилопи, США

Великий Каньйон та Каньйон Антилопи, США – фоторепортаж спеціального кореспондента Порталу Olaf Neuenfeldt 

• Великий Каньйон та Каньйон Антилопи – це два різні, але всесвітньо відомі природні об’єкти в США. Великий Каньйон (Гранд Каньйон) – це величезний каньйон у штаті Арізона, утворений річкою Колорадо. Каньйон Антилопи – це вузькі пісковикові печери, також в Аризоні, але набагато менше за розміром і відомі своїми химерними формами та світловими ефектами.

Великий Каньйон. Розташований на плато Колорадо в штаті Арізона. Один із найглибших каньйонів у світі, протяжністю близько 446 км та глибиною до 1800 метрів. Сформований річкою Колорадо, що тече дном каньйону. Є національним парком і доступним для відвідування туристами. Відомий своїми масштабними видами, геологічними утвореннями та можливостями для трекінгу та інших видів активного відпочинку.

Каньйон Антилопи. Розташований недалеко від міста Пейдж, штат Арізона, на землі племені Навахо. Складається з двох частин: Верхній і Нижній Каньйон Антилопи, обидва є вузькими щілинами в піщанику. Сформований водою та вітром, що виточують заглиблення в піщанику. Доступний для відвідування тільки з гідами племені Навахо. Відомий своїми химерними формами скель, освітлених сонячним світлом, що створює унікальні світлові ефекти. Часто відвідується фотографами.

Віттенберг-місто Мартіна Лютера та Лукаса Кранаха

Віттенберг-місто Мартіна Лютера та Лукаса Кранаха – фоторепортаж адміністратора Порталу Ірини Караваєвої

Віттенберг – свого роду місто-музей протестантизму просто неба. Тут жив та проповідував ініціатор німецької Реформації Мартін Лютер.

• Серед пам’яток у першу чергу слід виділити Замкову церкву (Шлосскірхе), до дверей якої, як прийнято вважати, Мартін Лютер прибив свої «95 тез». Така практика була достатньо поширеною на той час, адже двері церкви часто використовувалися для поширення оголошень. На жаль, ті самі двері не збереглися, адже згоріли під час пожежі у 1760 році. Та й сама церква неодноразово піддавалася руйнації, але її змогли реставрувати майже в точній відповідності до оригіналу завдяки чесельним зображенням цієї споруди. Зараз замість спалених історичних дерев’яних дверей тут встановлені бронзові двері, які виконують функцію лише пам’ятки, адже через них не можна пройти (вони закриті огорожею), а також на них написані «95 тез» Лютера. У самій церкві розміщені місця поховання Мартіна Лютера та Філіпа Меланхтона, близького соратника Лютера у справі Реформації.

Лукас Кранах Старший, відомий художник і гравер, був також тісно пов’язаний з Виттенбергом. Він був придворним художником курфюрстів Саксонії та тісно співпрацював з Лютером. Кранах створив численні портрети Лютера та його соратників, а також ілюстрації до його праць.

Будинок-музей Палаццо Маффеї у Вероні

Будинок-музей Палаццо Маффеї у Вероні –

фоторепортаж спеціального кореспондента Порталу Olaf Neuenfeldt

***

Спочатку – ВЕРОНА. ПЕЙЗАЖ

• Будинок-музей Палаццо Маффеї у Вероні пропонує підсвідомий діалог між спостерігачем і мистецтвом. Завдяки аудіогіду-перформансу, задуманому Сільвією Меркуріалі, «життєва сила музею, місця для насолоди красою та мистецтвом, також випливає з експериментів, зі створення нових способів їх сприйняття. Зі зіставлення різних художніх мов та різних сфер художнього досвіду, які можуть відкрити нові горизонти та нові бачення». Це слова Ванесси Карлон, директорки Будинку-музею Палаццо Маффеї у Вероні. Ця перлина з видом на площу Ербе демонструє понад 600 робіт з неймовірної колекції, зібраної її батьком Луїджі Карлоном. «Через мистецтво, — продовжує вона, — ми можемо надсилати повідомлення, підтримувати дії та створювати зв’язки з містом, регіоном та молоддю».

• Галерея Музею (авторські фото Olaf Neuenfeldt)

Вернігероде 2025 Німеччина

Вернігероде 2025 Німеччина – фоторепортаж адміністратора Порталу Іллі Прохорова

• Перший репортаж (декілька років тому) про це казкове місце від засновника Проєкту дивись тут :

Містечку Вернігероде пощастило: його обійшли руйнування війн і фахверкові будиночки з різкими прикрасами на фасадах збереглися ще з XIV століття, та це мальовниче містечко входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Буде можливість – обов`язково завітайте сюди – супер локація, одна з найкращих у Німеччині та і взагалі у Євпропі !

ФОТОГАЛЕРЕЯ 1

ФОТОГАЛЕРЕЯ 2

ФОТОГАЛЕРЕЯ 3

ФОТОГАЛЕРЕЯ 4

Собор Святого Петра у Ватикані

Собор Святого Петра у Ватикані – фоторепортаж Олега М. Караваєва

• Собор Святого Петра у Ватикані (базиліка Св. Петра) це не лише найбільша історична християнська церква світу. Це серце католицизму, символ Святого Престолу та центр Римо-католицької церкви. Це центральна і найбільша споруда міста-держави Ватикан.

Над створенням цього витвору мистецтва протягом 120 років працювали покоління найбільших італійських геніїв. У тому числі Рафаель Санті,
Мікеланджело та Джованні Берніні.

• Колись на місці собору був цирк Нерона – жорстокого римського імператора, який убив свою матір і в I столітті стратив перших християн. У цирку серед інших був розіп’ятий вниз головою і апостол Петро, ​​один із 12 учнів Ісуса Христа. Поховали Петра неподалік, а через три століття над могилою мученика християнський імператор Костянтин збудував першу базиліку на його честь.
  Головна реліквія сьогоднішньої базиліки Святого Петра – могила Петра у підземному некрополі. Усередині собору підноситься статуя апостола, якій приписують чудодійні властивості. Паломники прикладаються до бронзової статуї з надією на вилікування.

Базиліка San Pietro вміщує 15 000 людей. Перед нею розкинулася ще одна чудова архітектурна пам’ятка – площа Святого Петра. Вона щорічно збирає мільйони віруючих з усього світу, які стікаються сюди послухати проповіді папи римського.

• Першим архітектором, за планом якого зводили базиліку, був Браманте, потім підхопив естафету тридцятирічний Рафаель. Він керував проектом 7 років аж до своєї смерті чи то від римської лихоманки, чи то від надто розпусного життя. Мікеланджело очолив будівництво, будучи 72-річним, і встиг опрацювати цілих 17 років аж до смерті. У папському указі говорилося, що він побажав працювати в соборі з доброї волі на безоплатній основі, просто з любові до бога. Завершив грандіозне будівництво геніальний Берніні – у 1626 р. А через 30 років після цього він створив перед базилікою визначну площу – п’яцца Сан-П’єтро.

Вічне місто Рим – фоторепортаж

Вічне місто Рим – фоторепортаж засновника Проєкту Олега М. Караваєва

• 21 квітня 753 року до н.е.- заснування Риму. Після загибелі Трої Еней – син богині Венери,подолав довгий шлях і прибув до Італії. Там він,одружившись із донькою місцевого царя Латина Лавінією ,заснував царство,столицею якого стало місто Альба-Лонга. Чотирнадцятий наступник Енея,цар Нумітор, був скинутий з престолу братом та ув’язнений. Дочка Нумітора мала двох синів-близнюків- Ромула та Рема. Боячись помсти , новий цар наказав кинути їх у Тибр. Кошик з немовлятами хвилями винесло на мілке місце біля пагорба Палантин, де вони були вигодувані вовчицею, допоки їх не знайшов пастух Фаустул, в домі якого вони і виросли. Підрісши, Ромул і Рем дізнались про своє походження і на чолі невеликого війська, організованого з місцевих пастухів, захопили Алба-Лонгу, вбили Амулія і відновили на престолі свого діда. А на згадку про місце, де їх вигодувала вовчиця, Рем і Ромул вирішили заснувати місто. Під час будівництва виникла сварка, в якій Ромул убив Рема. Біля того місця,де малими їх знайшов пастух, Ромул заснував місто Рим і став у ньому правити. «Рим» латинською- «Рома».

То ж чому Рим – “Вічне місто” ? Перший автор, який говорив про Рим у таких термінах – Альбіо Тібулло, елегійний латинський поет, який жив між 54 і 19 роками до нашої ери. У своїй II книзі елегій поет пише такі рядки: “Romulus Aeternae nondum formaverat Urbis moenia”, перекладається українською як «Ромул ще не побудував стіни Вічного міста». На даний момент це і є найдавніше свідчення Риму, визначеного як Вічне місто.

Кенія, Африка, 2025

Кенія, Африка, 2025 – фоторепортаж спеціальних кореспондентів Порталу Olaf Neuenfeldt та Іллі Прохорова.

• Кенія, Найробі, Масаї-Мара, Кіліманджаро, Серенгеті, Танзанія, Леви, Жирафи, Гієни, Носороги, Антилопи, Слони, Мавпи, Скарабеї, Ящірки, Дамани, Бородавочники, Гепарди,  Страуси, Скворці, Марабу, Колпіци, Цаплі, Буйволи, Бегемоти, Шакали, Зебри, Крокодили,  Сосисочні дерева, Африканський пейзаж …

***

• УВАГА ! СЛОНИ ЙДУТЬ ! 🙂 (Відео)

Ілля Прохоров:

“Під час сафарі в Кенії я побачив те, що запам’ятаю на все життя. Ми їхали на джипі по савані, роздивляючись навколо, коли раптом помітили левицю. Вона виглядала дуже серйозно і була наче на полюванні. Навколо не було жодної здобичі, але вона пильно дивилася вперед, як справжній мисливець. Ми трохи занервували, бо вона почала рухатися в наш бік. Було відчуття, що серце зараз вистрибне з грудей. А потім стало ще цікавіше: левиця підійшла до нашого джипа, вляглася прямо в його тіні і почала спостерігати за тим, що відбувається навколо.

• Було дуже спекотно, і, мабуть, їй теж хотілося відпочити в прохолоді. Це було одночасно страшнувато і круто. Уявіть, така величезна тварина, і ми так близько до неї! Всі сиділи тихо, навіть дихали обережно, щоб не злякати її. Цей момент був наче з документального фільму, тільки насправді. Той день на сафарі був незвичайним і особливим. Я зрозумів, наскільки природа може бути величною і захопливою. Це точно був той день в моєму житті, який я ніколи не забуду”.

Алла Горська. Боривітер

Алла Горська. Боривітер – фоторепортаж засновника Порталу Олега М. Караваєва

***

“Глибока експозиція, бо вона не лише про творчість мисткині-шестидесятниці – вона звучить голосами цілого покоління. Репресованого, розстріляного радянською владою”, – написала Олена Зеленська, яка відвідала цю виставку разом із чоловіком – президентом України Володимиром Зеленським.

***

• Експозиція знайомить відвідувачів з ескізами найвідоміших мозаїчних панно, створених групою Горської у Києві та на Сході України, сценографічними рішеннями вистав Леся Танюка, портретами визначних українських діячів — Василя Стуса, Івана Світличного, Василя Симоненка, Івана Драча, Ліни Костенко та інших. Спеціально для виставки сучасні українські митці Олексій Сай і Микола Марусик створили відео-світлову інсталяцію за мотивами знищеного 60 років тому вітража «Шевченко. Мати».

Алла Горська — українська художниця-шістдесятниця, дисидентка, громадська діячка та правозахисниця. Сповнена драматичних подій історія Алли Горської болісно перегукується із сьогоденням: за життя — заборони й демонтажі робіт, виключення зі Спілки художників, переслідування з боку КДБ, а згодом і жорстоке вбивство; тепер — знищені російськими окупантами мозаїчні панно художниці в Маріуполі. Зокрема, композиція «Боривітер», ім’я якої фігурує в назві виставки, зазнала страшних ушкоджень внаслідок обстрілів міста російськими військами.

• Сьогодні весь творчий доробок Горської-монументалістки практично втрачено: більшість її робіт потрапила під окупацію ще 2014 року, на підконтрольній Україні території збереглися тільки дві мозаїки.

Нині Україна веде війну не тільки за відновлення своєї територіальної цілісності, а й за власний цивілізаційний вибір. Без шістдесятників та їхньої боротьби за людські й національні права, без їхньої творчості складно уявити сьогоднішню українську державу та культуру. Душею і мотором цього покоління була Алла Горська.“