Авіньйонські дівчата-Пікассо
Авіньйонські дівчата-Пікассо: складність простих фігур
- У 1907 році “Титанік” ще не потонув, кіно було мерехтливою кінохронікою бурської війни, Сан-Франциско відновлювалося після землетрусу минулого року, а в переповненій майстерні на паризькому Монмартрі, без води та електрики, 25-річний іспанський іммігрант Пабло створював перший та найбільший шедевр сучасного мистецтва. Полотно, яке ознаменувало появу нової течії модернізму – “Авіньйонські дівчата” – метафору авангардного мистецтва та початок кубізму.

- Перші грані кубізму
Пікассо почав робити перші нариси того, що стало згодом Les Demoiselles d’Avignon взимку 1906-1907. Перш ніж надати фарб нового твору, він інтенсивно розвивав свої ідеї у програмі свідомого планування, яка нагадувала великі академічні проекти Леонардо чи Геріко. З цим живописом природа реальності змінилася як і глибоко, як і фізика сучасника Пікассо, Альберта Эйнштейна.
Під час створення “Авіньйонських дівчат” художник спирається роботи багатьох інших художників. Правду кажучи, ті самі “багато інших художників” рано чи пізно перестають запрошувати його на закриті виставки, у студії, оскільки він міг запросто взяти їхню ідею і втілити у своїх роботах, часто більш вдало, ніж у автора оригіналу. Його творчий апетит не знав меж. Так, наприклад, він знаходив натхнення в архаїчному мистецтві, що можна помітити принаймні лівій жінці на картині, яка стоїть навпочіпки, а її ліва рука здається зламаною, хоча насправді є продовженням чоловічої фігури, пізніше віддаленої з полотна. Завдяки подовженій формі голови та мигдалеподібним очам вона схожа на єгиптянку. І не дивно. Адже нещодавно Пікассо відвідав виставку іберійських скульптур, де придбав у адміністратора виставки дві вкрадені з Лувру іберійські голови.
Крім цього, художник вразився виставкою африканських масок в Етнографічному музеї в Парижі, що помітно за двома затемненими обличчями. І хоча мистецтво африканських народів довгий час вважали примітивним, його надихала їхня експресія та свобода мислення.
- Чоловічий погляд
Пікассо працював над “Авіньйонськими дівчатами”, так, як ніколи раніше над якоюсь своєю картиною. Їй передувало близько ста ескізів із різним сюжетом. В одному з них моряки в центрі композиції сидять за маленьким столом, повним екзотичних фруктів — традиційним символом сексуальності. Другий чоловік зліва одягнений в елегантний коричневий костюм і тримає підручник (на деяких начерках — череп). Він мав стати студентом-медиком.
Ці двоє втілювали межі світогляду Пікассо. Або, якщо бути точнішим, як Пікассо сприймав цих жінок. Неважко здогадатися, що символізували моряки, які місяцями були відсутні на суші. Зі студентом не так все просто. Він не в пошуку любовних втіх або заради того, щоб дізнатися про стан здоров’я жінок. Студент сприймає їх з аналітичного погляду, адже як майбутній лікар він і так знає будову жіночого тіла. Чи міг Пікассо показати цим, як він сам бачить жінок? Як об’єкт бажання та як об’єкт психологічного аналізу?
Зрештою, художник прибрав чоловіків із картини. Але чому? Для початку потрібно розуміти, що присутність чоловіків забирає всю увагу повій. Прибравши їх з полотна, він надає їм можливість дивитися назовні, за межі площини зображення, які зазвичай надають глядачеві анонімність. Якщо жінки дивляться на нас, як в Олімпії Мані 1863 року, ми, як глядачі, стаємо клієнтами. Але на дворі двадцяте століття, а не дев’ятнадцяте, і Пікассо подає нам вульгарну прямоту, яка змусила б зіщулитися навіть Мані.
- Страх та бажання у Барселоні
У своєму бажанні зробити собі ім’я, Пікассо радикально стискає простір картини та замінює чуттєвий еротизм на грубу порнографію. Зверніть увагу на жінку навпочіпки, а також стіл, який був спочатку засунутий у пах моряка, а зараз має подовжену форму і повернутий у бік другої фігури зліва. Саме її обрав Пікассо як об’єкт бажання із п’яти фігур. Фемінізму тут немає місця. Адже у його баченні глядач – чоловік.
Складається враження, що жінки у пастці. Подібний ефект є викликом класичної подачі образів, адже перед нами повії із реального борделю на вулиці Авіньйон, у районі червоних ліхтарів Барселони, районі, де Пікассо провів чимало часу. Не дарма ж автор картини називав її просто – “Мій Бордель”.
Поряд із зображенням еротичного і сексуального в картині багато натяків на страх перед цими жінками в темних африканських масках, дивних позах і з грубими, практично демонічними рисами обличчя. Враховуючи відсутність антибіотиків та якісного лікування в ті часи, страх заразитися венеричними захворюваннями від повій у Пікассо цілком обґрунтований.
Безумовно, стиль “Авіньйонських дівчат” був настільки новим, що не припав до смаку нікому з його оточення. Відсутність перспективи, грубість фігур, моторошні образи — все це вплинуло на те, що картина ще вісім років залишалася у майстерні художника. За цей час Пікассо встиг переїхати, одружитися та здобути успіх. Лише 1924 року полотно продали за 25 тисяч франків. Зараз картину можна побачити у Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку, де дівчата — перлини колекції.
Стаття люб’язно надана нашими шановними Партнерами –
Art Law Boutique — спеціалізований бутік для юридичного супроводу арт-бізнесу.
Замовити картину – копію шедевра
Авіньйонські дівчата-Пікассо: складність простих фігур