Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 1

Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 1 – авторські статті та фоторепортаж спец.корр-та Порталу Олени Чебаненко

САРАЄВО – БІЛЬ І ВЕЛИЧІ БАЛКАН. ЧАСТИНА ПЕРША

Сараєво. “Унікальний зразок мультикультурного відкритого міста”. Саме так Всесвітня організація ЮНЕСКО описала столицю Боснії та Герцеговини. Точніше не скажеш. Переживши дві імперії, німецьку окупацію, Соціалістичну Югославію та кровопролитну громадянську війну, Сараєво не просто вистояло, а зуміло стати справжньою перлиною сучасних Балкан. Це місто – чудове і болісне відображення своєї історії, надрукованої в кожному камені на його землі.

ІСТОРІЯ – ЦЕ ДОЛЯ

Сараево находится в долине реки Миляцки, окруженной красивыми лесистыми холмами. В 13-м веке эта местность с располагавшимся на ней поселением вошли в состав Боснийского Королевства – независимого государства на территории Западных Балкан. В 15-м же веке для города и для всей боснийской земли наступает эпоха Османской Империи. Именно в этот период Сараево (на тот момент – просто «Сарай» т.е. «дворец») оформляется как город и становится административным центром Боснии. Значительный процент населения страны принимает ислам (до этого основными религиями были православие и католицизм) и обустраивает свой быт по мусульманским канонам. В Сараево строятся мечети, дворец паши и медресе (учебные заведения). Сердцем же города становится Башчаршия – торговый район, сохранившийся по сей день в аутентичном виде. Итак, Османы стали первой империей в истории боснийской столицы, создавшей ее лицо под вуалью исламского шарма.

У 19-му столітті настав час для другої імперії – Австро-Угорської. Коротке правління Габсбургів помітно вплинуло життя міста. По-перше, саме у цей період виникла назва «Сараєво» – тобто. “палацовий”. По-друге, змінилася демографія: істотно зросла кількість католиків, що проживають у столиці. По-третє, було оновлено архітектурний вигляд столиці: спроби перетворити Сараєво на Віденський образ і подібність призвели до виникнення масштабної забудови в стилі модерн. Це представило місто у новому світлі – грандіозному, величному та європеїзованому.

У 1918 році Австро-Угорщина впала – для боснійців настав 30-річний період політичної нестабільності. Під час Другої Світової Війни Сараєво зазнало жорстоких бомбардувань і опинилося в німецькій окупаційній зоні. А після війни виникла Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, що включала 6 балканських країн, зокрема – Боснію і Герцеговину. Старше покоління сараївців досить тепло згадує цей період. Адже, незважаючи на можливі стереотипи, тотальних репресій не було, людям дозволяли працювати та їздити за кордон, а боснякам (боснійським мусульманам) було надано статус нації. Словом, правління югославського лідера Йосипа Броз Тіто сприймалося і сприймається позитивно (недаремно центральна вулиця Сараєва носить його ім’я). Однак після смерті Тіто приймачі не змогли впоратися з величезною країною. На початку 90-х Югославія розпалася – Боснія та Герцеговина стала незалежною. І настала війна. Одна з найруйнівніших у 20-му столітті.

БОСНІЙСЬКА ВІЙНА ТА ОБЛАСЯ САРАЄВО: 1992-1995 

Війна – це страшно. Громадянська війна – це страшно подвійно. Війна у Боснії – це страшно у кубі. Стільки жорстокості та безглуздих смертей світ не бачив із часів нацизму. Історично обумовлена ​​багатонаціональність та мультирелігійність країни зіграла з нею злий жарт. Окрім боснійських мусульман, тут проживали хорвати-католики та православні серби. Саме серби негативно сприйняли вихід Боснії та Герцеговини зі складу Югославії, проголосивши на території свого компактного проживання власну державу – Республіку Сербську. Армія цієї освіти, підтримана великою Сербією на чолі зі Слободаном Мілошевичем, розв’язала масштабну кровопролитну війну, що супроводжується етнічними чистками мусульман. Зі ста тисяч загиблих 2/3 були босняками, а майже половина – цивільними особами. Концентраційні табори, масові вбивства та зґвалтування, братські могили та 2 мільйони біженців… Міжнародний трибунал із колишньої Югославії у Гаазі визнав факти геноциду у 5-ти боснійських регіонах. 45 сербів та 12 хорватів (на першому етапі війни вони підтримували Республіку Сербську) були засуджені за військові злочини. Але відчуття, що справедливість перемогла, чомусь ні… Адже сотні матерів так і не знають, що трапилося з їхніми синами.

• І про Сараєво. На початку війни (у квітні 1992 року) армії Республіки Сербської вдалося взяти місто, населення якого було мусульманським, в облогу. Пагорби навколо долини річки Міляцкі стали оплотом ворога – столиця провела в облозі 44 місяці! Щоденні обстріли, голод, нестача води та електрики, хвороби – 10 000 городян (включаючи 1500 дітей) загинули. Це залишило жорстокі шрами. І сьогодні, гуляючи містом, неможливо не помітити нескінченні сліди від снарядів та куль на більшості будівель. Комусь може здатися, що це псує картину. Мені не здалося. По-перше, Сараєво настільки прекрасний, що його складно зіпсувати. По-друге, існуючі руйнування – це рани історії. Жорстокі і болючі, але не підлягають забуттю. Бо історію забувати не можна. І щоб її розповісти, жертви війни створили шокуючий, але необхідний Музей злочинів проти людства та геноциду. Не варто ігнорувати і Галерею 11/07/95 з її приголомшливою експозицією, присвяченою геноциду в Сребрениці та облогу Сараєво. Крім того, відкрито для відвідування «Туннель надії» – сараївський підземний тунель, побудований для отримання гуманітарної допомоги та контактів із зовнішнім світом під час облоги.

Війна закінчилася після втручання у НАТО. 14 грудня 1995 року були підписані так звані Дейтонські угоди, згідно з якими держава поділялася на 2 автономні освіти – Федерацію Боснії та Герцеговини та Республіку Сербську. Очолювати країну став абсолютно унікальний «колегіальний президент» – Президія з трьох осіб (боснійця, хорвата та серба). Сараєво залишилося столицею держави та знаходиться на боснійській території. А ось населений сербами сараївський передмістя відійшов Республіці Сербській. Зараз це формально окреме місто Істочне (або Східне) Сараєво. Хоча за фактом жодних кордонів між великою та східною частинами столиці немає. Лише сербські триколори замість синьо-жовтих зоряних прапорів натякають, що ви на православній землі. Крім того, потрапити з боснійської до сербської частини країни можна лише через Східне Сараєво. Тобто. якісь два міста географічно можуть знаходитися зовсім поруч, але якщо вони належать різним адміністративним частинам держави, необхідно повернутися до столиці, щоб переміститися з одного в інший. І це ще одне дивне та незручне для мандрівників наслідок війни.

СМ. ДАЛІ ЧАСТИНА ДРУГА