Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 2

Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 2 – авторські статті та фоторепортаж спец.корр-та Порталу Олени Чебаненко

див. Частину 1

САРАЄВО – БІЛЬ І ВЕЛИЧІ БАЛКАН. ЧАСТИНА ДРУГА

ОЛІМПІАДА

1984-го року (до війни) в Сараєво пройшли Зимові Олімпійські Ігри. Колишня Югославія – це не Австрія чи Норвегія, в яких усі з народження їздять на лижах, ковзанах чи санках. Тож відповідних спортивних об’єктів у місті практично не було. Їх довелося будувати з нуля. І тут боснійці постаралися. Стадіони, готелі, олімпійські села, траси – було створено все для ігор та розвитку зимового спорту в країні. Ігри відбулися. А ось плани на майбутнє перекреслила війна. Міські об’єкти були розбомблені, а гірські траси використовувалися як артилерійські вогневі точки. Сьогодні те, що залишилося від сараївських олімпійських об’єктів на чолі з вовченятком Вучком (символом ігор) – ласий шматочок для туристів. Вони дуже розкидані територіально, тому подивитися все можна або на власному транспорті або за кругленьку суму. Проте відчути дух Олімпіади все ж таки можна.

• У 15-ти піших хвилинах від центру міста знаходиться фунікулер на гору Требевич, головною пам’яткою якої є бобслейна траса, що добре збереглася, – притулок для вуличних художників. Та й без траси Требевич – відмінне місце для прогулянок із шикарним видом на місто. Облаштовані дороги, лісові стежки або альпіністські маршрути є все. Отже, відмовлятися від відвідування цього місця не варто.

«Балканський Єрусалим»

Сараєво часто називають Балканським Єрусалимом. Ця метафора виникла недарма: як і в столиці Ізраїлю, християнство та іслам тут існують пліч-о-пліч. Уявімо собі прогулянку містом. На східному пагорбі над долиною височить Білий бастіон – середньовічна частина оборонної фортеці Комір. Трохи нижче – Жовтий бастіон, збудований за часів Османів. І тут же – аскетичний мусульманський цвинтар, на якому похований перший президент незалежної Боснії Алія Ізетбегович. Пройшовши нижче крутими вуличками ісламських кварталів крізь мінарети, що кружляють навколо, ми потрапляємо з серця міста – Бащаршію, стародавній ринок, що пережив всі негаразди і зберіг свій початковий колорит. У центрі укритої сотнями голубів площі Себіль стоїть символ міста – однойменний питний фонтан. На різні боки від площі розходяться вузькі торгові вулички. На них можна придбати (або просто розглянути) не лише банальні сувеніри, а й роботи місцевих умільців – національний текстиль, різнокольорове скло або фігурне кування.

• Бащаршія має кавовий аромат. Боснійська кава – це особливий ритуал. Традиційно напій готується порційно і подається у маленькій турці на залізному підноску. П’ють його з крихітної піали, заїдаючи цукром або рахат лукумом. А після кави можна і чогось міцнішого! Ракію (балканський самогон) тут роблять із чого завгодно. Фрукти, ягоди, горіхи – все йде в обіг. Скажу з особистого досвіду: помірне споживання цього еліксиру додає не лише фізичних, а й душевних сил втомленим мандрівникам.
• Крім того, Бащаршія не розчарує бажаючих смачно поїсти. І почати варто із місцевих пирогів. Бюрек, сирниця, зеленниця та кромпіруша – це печені листяні рулети з різними начинками, які боснійці їдять на сніданок. Незважаючи на чималу калорійність страви, перестати їх їсти просто неможливо! Сараївці чудово поводяться з м’ясом, у чому можна переконатися в будь-якому з багатьох ресторанів. Наприклад, варто скуштувати чевапчичі – балканські маленькі кебаби, які подаються в коржі з цибулею та жирним йогуртом.
• А якщо захочеться солодкого, пряма дорога за сараївською баклавою – хрусткими трубочками з горіховою начинкою, здатними перевершити будь-які враження від турецького аналога. І найголовніше: проводячи час у старому місті, ви завжди знайдете собі компанію. Продавці, офіціанти, господарі закладів та просто перші зустрічні готові безкорисливо стати вашими приятелями за лічені хвилини. Словом, Бащаршія – це запальна вечірка, що пере будь-які відмінності. Тут веселяться всі – дорослі та діти, місцеві та туристи, пані в паранджах та татуйовані хіпстери. І ні паспорти, ні релігії не мають жодного значення!

Залишивши ринок, ми опиняємось у хорватській частині міста. Її головна артерія – пішохідна вулиця Ферхадія. Десятки магазинів, кав’ярень та лавок із солодощами, пам’ятник багатонаціональній людині, собор Святого Серця Ісуса – головного католицького храму Боснії… Але найцікавіше – це підняти голову та захопитися дивовижною архітектурою будівель навколо. Ліпнина, барельєфи, горгульї – є все! А далі – вічний вогонь на згадку про жертви Другої Світової Війни, який погас лише на час кривавих подій 90-х років.

• Стару та нові частини Сараєва поєднують широкі проспекти. Крізь функціоналізм і бруталізм забудови часів Югославії ми потрапляємо з сучасним світом хмарочосів. Головний з них – Аваз Твіст Тауер, найвища будівля на Балканах. Але навіть у нових районах є місце церквам, мечетям і паркам з несамовитими скульптурами, покликаними нагадувати про пережитий жах. І сараївці, навчившись жити у світі, не забули.

У боснійській столиці знайшлося місце і для євреїв. Ще з 16-го століття вони почали переселятися до Сараєва з різних куточків Європи. Досі в місті збереглися старі синагоги і заснований на той час єврейський цвинтар, другий за розмірами на континенті. Після нацистської окупації та Боснійської війни чисельність сараївської єврейської громади суттєво скоротилася. Проте культурна спадщина залишилася, ставши важливим елементом столичного різноманіття.

• А ще Сараєво – це місто мостів. Найвідоміший з них – Латинський. Саме на ньому 28 червня 1914 року членом революційної організації «Млада Босна» сербом Гаврилою Принципом був убитий спадкоємець австрійського престолу ерцгерцог Франц Фердинанд. Ця історична подія стала причиною початку Першої Світової Війни. Так, сумно, але все ж таки… Побачити Латинський міст – це як оживити сторінки підручника історії! Справжнє враження!

*     *     *

• Босняки, хорвати, серби, євреї, імперії, війни… Сараєво – це місто, історія якого стала не меншою пам’яткою, ніж його архітектура. Для мене боснійська столиця обернулася естетичним одкровенням, впевнено посівши місце у трійці найкрасивіших міст Європи. І хоча в Сараєво немає свого Лувру чи Ермітажу, досвід, що переживається при спробах зрозуміти його, виявився набагато сильнішим, ніж емоції від картин та скульптур у багатьох інших місцях. Адже найголовніше – це люди, які оволоділи унікальним мистецтвом – мистецтвом прощати. Звучить дивно, але, незважаючи на все пройдене, босняки не відчувають ненависті – ні до сербів, ні до світу, який небезпідставно можуть звинуватити у зраді. Вони дивляться у майбутнє і радіють життю. Вони люблять своє місто і здатні змусити закохатися в нього будь-кого.
• І нехай боснійська історія – це страшна не-казка, її варто розповідати та пам’ятати, щоб не повторювати помилок. Їдьте в Сараєво! І нехай і в них, і у нас все буде добре!

Олена Чебаненко,

спеціальний кореспондент Проекту

“Портал незалежних художників”