Непопсова Боснія_Серби_Візирі_Водопади та Сіль

Непопсова Боснія_Серби_Візирі_Водопади та Сіль – фоторепортаж спец.корр-та Портала Елены Чебаненко

• Боснія і Герцеговина – чудова балканська країна, що вражає красою природи, культурним різноманіттям. та складною історією. На жаль, серед українських туристів вона не має особливої ​​популярності. А дарма. Адже залишитися байдужим до того, що можна побачити, почути та дізнатися у цій країні просто неможливо! Переживши несподіваний візит до Боснії, я не можу перестати говорити про неї (підтвердження тому – довжина моїх попередніх репортажів, на правах реклами 🙂 Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 1 ; Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 2 ; Герцеговина-земля рік, легенд та м’яса )

Ностальгія змушує мене продовжити і зазирнути в затишні куточки Боснії, щоб ще раз поринути в неповторну атмосферу регіону і, можливо, переконати когось наслідувати мій приклад. Отже…

БАННЯ ЛУКА: САМИЙ СЕРБСЬКИЙ МІСТО БОСНІЇ

Забавное название для очень серьезного города… Банья Лука – фактическая столица Республики Сербской, одной из двух частей государства Босния и Герцеговина, официально возникшая в 1995-м году после гражданской войны между босняками-мусульманами и местными православными сербами. Жуткая резня прекратилась после вмешательства международного сообщества, которое изобрело экстравагантный способ политически обустроить многострадальную державу, поделив ее на две практически независимые части: Федерацию Боснии и Герцеговины и Республику Сербску. С тех пор Банья Лука как столица узаконенных сепаратистов стала главным оплотом и надеждой всех сербов страны.

• Оплот цей дуже передбачуваний. Окрім наявності тут відповідних адміністративних установ, місто всіляко намагається бути “хорошим сербом”, у зв’язку з чим прикрасило майже кожен свій кут православними храмами, обвішало сербськими триколорами всі стовпи і періодично вустами своїх лідерів просить Путіна Вучича (президента великої Сербії) підтримати братів. “То навіщо ж туди їхати?!” – Запитайте ви. Потенційне і дуже логічне питання. Справді, туристів у Баньє-Луці досить мало. І справа тут, найімовірніше, не в політиці. Місто об’єктивно програє архітектурної елегантності та колориту решти Боснії, виглядаючи трохи… по-соціалістичному. Чому? 1969-го року страшний землетрус повністю зруйнував Банью Луку. Відбудовувати її довелося у югославську епоху, тому все сходиться. Проте заїхати на “сепаратистський вогник” все ж таки варто. І ось вам три приводи.

Привід №1: відчути контраст з рештою країни. Замість маленьких кафешок та строкатих ринків – суворі проспекти та облаштовані парки. Замість кам’яних будинків – панельні висотки. Замість азана – дзвін дзвонів (в основному; мечеті в місті теж є і, як не дивно, досить відвідувані). До речі, вся ця “нетрадиційність” на перевірку виявляється дуже милою. Напевно, тому місцеві жителі дуже люблять гуляти – здається, що тільки цим вони цілий день займаються. Ну, кожному своє.

• Привід №2: чисто з поваги. Як виявилося, Банья Лука – дуже стародавня штука. Поселення на її місці існувало ще за часів Стародавнього Риму. Речовий доказ цього – фортеця Кастел, що красується в центрі міста, початок будівництва якої припадає якраз на відповідний незапам’ятний період. І той факт, що перші письмові згадки нині здорової назви місцевості датуються аж 15 століттям, ніяк не применшує свідчень, залишених каменем.

Привід № 3: таки через кумедну назву! Є багато версій, звідки воно таке дивне. Але найправдоподібніша – найочевидніша. “Банья” – це лазня, а “цибуля” – це порт. Ось і отримуємо спа-курорт. І це метафора. На околицях міста повним повно термальних джерел з рекреаційною інфраструктурою, що притягують любителів себе. І якщо ви один з них – їдьте до Баньї!

ТРАВНИК: НАЙБІЛЬШЕ ІСЛАМСЬКЕ МІСТО

Травник – це напіврозкрита книга, затиснута між стрімких скель у долині річки Лашви у самому серці Боснії. Тут сонце встає згодом і сідає раніше, але світить так, як ніде. Вузькі вулички, потаємні дворики, нескінченні мінарети та цвинтарі… Атмосфера дуже нагадує Стамбул… Не дивно. Адже Травник – це місто візирів! Майже 200 років 77 Османських намісників керували звідси всією Боснією, зробивши Травник своєю столицею. Деякі навіть стали Великими візирями – тобто. прем’єр-міністрами усієї Імперії. А багато хто закінчив свій життєвий шлях на підвладній землі. На центральній вулиці міста красуються мавзолеї двох Великих – найсправедливішого і найжорстокішого. (Останній, до речі, спричинив виникнення багатьох інших травницьких могил).

• Статус столиці зобов’язував: окрім місцевих, у місті за обов’язком служби мешкали і численні турки, і албанці, і італійці, та інші європейські заробітчани. І всі вони нескінченно страждали – від суворої зими, від дивної їжі, від невідомих хвороб, від особливостей ведення боснійського бізнесу… Та й узагалі – від образи! У ті часи мало кому хотілося опинитися в богом забутій долині на краю світу з великими шансами і бути забутим. Але робити було нічого: можновладці керували як могли, а простий народ намагався вижити. Ну а запорукою виживання був своєчасний обмін новинами та політичними прогнозами. Для цього було просто ідеальне місце. Плава вода (або Блакитна вода) – це народжене однією з травницьких скель водне джерело, яке після короткого, але дуже бурхливого шляху впадає в річку Лашву.

На березі Плави води збиралися місцеві біги (землевласники та інші авторитети), обговорити, яку нову напасть їм приготувала доля. Результати дебатів – чи то пророкування приїзду нікому непотрібного консула, чи необхідність чергового походу на Сербію – швидко розносилися базаром, а далі – по всьому місту. Так працював тодішній Твіттер. Сьогодні ж Плава вода – це улюблене місце відпочинку городян та приїжджих. І якщо тут досі пліткують – то лише під каву та гарну їжу. А їжа справді чудова! Адже саме в Травнику готують споконвіку найкращі у всій Боснії чевапчічі (маленькі кебаби). Фарш з різних видів м’яса і бульйон, яким присмачують блюдо, справді гідний найвищих похвал! (Перевірено багатоденним досвідом обжерливості у всіх куточках країни).  

• Але повернемося до Османів. Вони суттєво вплинули не тільки на суспільні звички, а й на вигляд Травника. Зокрема – добудували фортецю, що височіє над містом, яка в різні часи була і палацом, і казармою, і складом, і в’язницею. Масштаби і збереження споруди поруч із видом на місто, що відкривається з пагорба, вражають, тому відвідування фортеці – обов’язковий пункт програми будь-якого туриста. Крім того, турки збудували в Травнику аж 16 мечетей, більшість із яких збереглися досі. На приземному поверсі однієї з них (Базарної або Кольорової) є критий ринок – небачена справа для місця культу. Повторно зустріти щось подібне неможливо, оскільки мечеть є абсолютно унікальною. А коли в час з інтервалом у кілька секунд з усіх мінаретів міста починає звучати заклик на молитву, мурашки по шкірі бігають у всіх – навіть у християн. До речі, причини охочого ухвалення боснійцями ісламу досі залишаються загадкою історії. Проте факт залишається фактом. І якщо сонце в Травнику світить сильніше, ніж скрізь, то й Аллаха шанують тут більше, ніж будь-де. А якщо Травник – це напіврозкрита книга, то сюжетом її наповнив великий уродженець міста, Нобелівський лауреат, письменник Іво Андрич. Його чудовий роман “Травницька хроніка” розкриває душу столиці візирів набагато краще, ніж будь-який репортаж.     

ЯЙЦЕ: НАЙВОДНІШЕ МІСТО БОСНІЇ

Яйце – ось справді кумедна назва! І означає воно те, про що всі могли подумати, а саме – “яєчко”. Припустити, чому це прекрасне місто так дивно обізвали трохи складніше. Справа в тому, що одна з гір, що височіють над ним, за своєю формою нагадувала середньовічним боснійцям яйце – ось вони і не стали особливо креативити. Адже тодішні місцеві мали справи важливіші. Незважаючи на скромні розміри, в 14-15 століттях місто було столицею Боснійського Королівства – балканської супер-держави, що кошмарила всіх наявних сусідів. Тут коронувалися, мешкали і вмирали королі, включаючи останнього – Степана Томашевича Котроманіча, котрого на власній землі віроломно вбили турки. До речі, саме взяття Яйця, що відчайдушно оборонявся, ознаменувало остаточний перехід Боснії під владу Османів. Останні зазвичай собі нічого не стали руйнувати. Натомість це зробили серби під час Боснійської війни 20-го століття (теж, до речі, дуже навіть у своєму стилі). Проте після всіх перипетій сучасникам дісталося багато.

• А саме: багатовікова фортеця невідомої давності, що практично повністю оперізує місто; святилище бога Мітри, що свідчить про давньоримську сторінку в історії місцевості; руїни церкви святої Марії, в якій коронували Степана Котроманіча та зберігали мощі святого Луки – дивний весільний подарунок дружини останнього монарха; безліч мечетей з мінаретами і без (виявляється, такі теж бувають); катакомби – висічена в скелі підземна церква, яка планується як королівська гробниця, але не склалося; і навіть залізний Ейфелів міст, який за повір’ям спорудили з деталей, що залишилися після будівництва Ейфелевої вежі. В результаті, природно-культурний ансамбль Яйця – без 5-ти хвилин пам’ятник Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, який розповідає в картинках історію Боснії та Балкан загалом.

Але головні пам’ятки міста створили не люди, а матінка-природа. Майже всі боснійські міста стоять на річках. Малюсеньке Яйце облаштувалося одразу на двох! У центрі міста ефектно (перпендикулярно!) зливаються Плива та Врбас. І роблять вони це не просто, а за допомогою 20-ти метрового водоспаду! Водоспаду цьому всього (або аж?..) 50 000 років і своїм виникненням він завдячує туфу – м’якій породі на дні русла Пліви. Повіками вода розмивала камінь, якому все набридло: скеля обрушилася – і вуаля! Виник природний феномен, що скидає у період повноводдя у сусідній Врбас до двохсот кубометрів води за секунду. Гарно до жаху. Але це ще не все. 3-кілометровий мальовничий променад вгору за течією Пліви веде ще до двох водойм – Плівських озер, Великому і Малому. Ці місця створені та облаштовані для майже райського відпочинку. Робити можна практично все: їсти, пити, займатися водним спортом, ловити рибу (наприклад, тут проводиться СВІТОВИЙ чемпіонат з лову річкової форелі) або марно тинятися. Але головна місцева пам’ятка – це Млінчичі.

• На перешийку між двома озерами течія утворила природну греблю, на якій багато століть тому були побудовані десятки маленьких і дуже кумедних хатин – дерев’яних млинів. Видовище казкове і, здавалося б – чисто декоративне. Але немає! Ці лялькові будівлі напрочуд функціональні. Сотні років вони мололи муку для місцевих жителів, а сьогодні продовжують це робити для всіх бажаючих. Два млини працюють і досі. І в літній час будь-хто може прикупити їхню продукцію з запалу з жару. Чудовий сувенір!     

ТУЗЛА: НАЙСОЛОДІШЕ МІСТО БОСНІЇ        

Тузли. Ну дуже популярний топонім. Свої Тузли є і в Туреччині, і Румунії, і навіть в Україні. У перекладі з турецької це слово означає “солона” або “соляна”. Отже, всі Тузли у світі так чи інакше пов’язані сіллю. У тому числі – боснійська, найінтригуюча. Місто Тузла знаходиться на півночі Боснії. І робить це він вже давненько – з часів неоліту (тобто років так 7 тисяч), у зв’язку з чим по праву вважається одним із найстаріших поселень у Європі. Колись на місці нинішніх Балкан хлюпалося Паннонське море, але 600 000 років тому воно зникло. А ось сіль залишилася. Ішов собі одного разу з поля десь у районі нинішньої Тузли втомлений селянин, вирішив випити води з гірського струмка – поперхнувся. Водиця виявилася жах якась гидка, бо солона. Виявилося, що струмок протікав через соляну гору, тож доля його була вирішена наперед. Та й тих, хто почав потім цю гору розкопувати, – теж, оскільки видобутий товар однозначно обіцяв непогані бариші. Утворилося поселення – і помчало. На тузланському білому золоті заробляли всі, кому не ліньки: і стародавні аборигени, і Османи, і австрійці, і навіть югославські соціалісти. До речі, вугілля (ще одне багатство краю) знайшли, коли шукали чергові соляні поклади. Словом, місто виявилося не тільки народжене, а й вигодоване сіллю.

• Тузла сповнена екстравагантних пам’яток. Наприклад, тут є мечеть з унікальним мінаретом: над балкончиком, на який виходить муедзін для заклику на молитву, височить щось на зразок альтанки з куполом, що нагадує шпиль католицького собору. Є кафе, стіни якого (у тому числі – у вбиральнях) прикрашені химерними мозаїками. А в центрі міста красуються єдині у своєму роді озера з морською водою – Тріо Панноніка. В пам’ять про зникле море місцеві вчені примудрилися дістати з надр землі і втримати на поверхні справжнісіньку морську воду! Нема чого сказати – постаралися. Але саме символічне місце у Тузлі – це Соляна площа. За часів Османів на ній було викопано кілька колодязів, з яких місцеві набирали воду, випаровуючи яку кожен отримував свою порцію білого порошку. На початку 21-го століття один із цих колодязів розкопали та прикрасили пам’ятною табличкою, зміст якої проводить паралелі між сіллю та любов’ю. Так, тузланці люблять свою сіль. Тому і їжа в ресторанах часто буває пересоленим :).

*          *          *

Така вона – чарівна та зовсім непопсова Боснія. Про неї можна перестати писати, але не любити цю складну, різноманітну та неймовірно красиву країну зовсім нереально. І нехай її народ по-різному вірить, по-різному готує чевапчичі, зловживає сіллю чи рветься до Сербії – ракію п’ють усі та скрізь! Миру їм і розуміння. І більше туристів з України. А для цього –

НВБД ! – Нехай Все Буде Добре!  

З повагою,

спеціальний кореспондент Порталу Олена Чебаненко 

 

 

Непопсова Боснія_Серби_Візирі_Водопади та Сіль – фоторепортаж