Замок Розенборг – скарби датських королів

Замок Розенборг – скарби датських королів – фоторепортаж засновника Порталу Олега М. Караваєва

Якщо за час вашого візиту до Данії ви хочете отримати якнайбільше яскравих вражень, то вирушайте на екскурсію в замок Розенборг – захоплюючу подорож сторінками історії Данії. Саме тут, в Копенгагені, на свіжому повітрі, серед мальовничої природи і задумав датський король Крістіан IV збудувати собі невеликий будиночок для відпочинку, оточений рожевим садом. Саме з троянд і розпочинався весь парковий комплекс навколо замку – найстародавніший королівський парк Данії. Слово “троянда” лягло в основу назви палацу – “Розенборг” -“замок троянди”. Король Крістіан IV захоплювався розведенням троянд, виписував сорти з різних країн світу та сам виводив нові. Ці троянди епохи Відродження і зараз зростають біля замку. Будівля замку складена з червоної цеглини в стилі ренесансу. Вінчують будівництво значні башти. Візуально Розенборг трохи нагадує середньовічний собор.

• Розенборг зберігся у своєму первозданному вигляді з першої чверті XVII століття, тому що з моменту побудови жодного разу не горів. Зараз це музей, де за час екскурсії Вам розкажуть про історію та культуру Данії, познайомлять з датськими королями епохи Середньовіччя і Ви дізнаєтесь, чому саме Крістіан IV вважається найпопулярнішим монархом у данській історії.

Тут можна побачити безліч цінних гобеленів, картин, меблів та порцелян, а також подарунків, отриманих королями в різний час від зарубіжних монархів. За час екскурсії ви побуваєте у лицарському залі, побачите магічний трон Фредеріка ІІІ. 

• Особливий інтерес становлять підвали замку, де зберігаються скарби датських королів, унікальні прикраси із золота, срібла, бурштину та слонової кістки й коралів, а також корони, камеї, діаманти, колекції зброї та інші предмети розкоші, якими так пишалися королі Середньовіччя.

• У підвалах досі збереглися величезні бочки з вином Крістіана IV початку XVII століття, яким за традицією й нині датська королева Маргрете II пригощає своїх гостей 1 січня, коли влаштовує новорічний прийом для членів парламенту та іноземних гостей.
• Буде у Вас можливість – обов’язково відвідайте цей дивовижний замок.

Новий музей Берліну та Нефертіті

Новий музей Берліну та Нефертіті – фоторепортаж засновника Проекту Олега М. Караваєва

• Саме Новий музей вважається найбільш відвідуваним музеєм Берліна. Музей розташований на трьох поверхах, де розміщуються експозиції двох основних відділів – Єгипетського музею та Музею доісторичної та ранньої історії. Тут можна побачити колекцію папірусів, сотні різних артефактів, найдавніші знахідки, зброю солдатів римського легіону, предмети побуту давньоєгипетських фараонів та інші унікальні речі. Але справжнє надбання музею – погруддя Нефертіті – цариці стародавнього Єгипту, жінки фараона Ехнатона, що датується 14 століттям до н. е. Цей бюст визнаний найкрасивішим із усіх існуючих, фотографувати його заборонено.

*** Великі очі мигдалеподібної форми, темно-фісташкового кольору, густі чорні брови, чуттєві повні губи, вольові вилиці, витончені риси обличчя, акуратний ніс, лебедина шия – такою постає перед нами цариця Нефертіті, яка вважалася в Стародавньому Єгипті еталон. Її ім’я так і перекладається – «красуня йде».

• Відомий у всьому світі бюст єгипетської цариці, який вважається одним із чудес світового мистецтва, виявив під час розкопок у пустелі 1912 року німецький археолог Людвіг Борхард. Вчений потай вивіз його до Німеччини і передав до Берлінського музею. Єгиптяни просили повернути знахідку, у хід йшли погрози — Борхарда лякали смертельним прокляттям Нефертіті, проте ні він, ні німецька влада не піддалися на вмовляння.

СТАТТІ ПРО МИСТЕЦТВО, РЕПОРТАЖІ

Музей Барберіні_Потсдам

Музей Барберіні_Потсдам – фоторепортаж засновника Проекту Олега Караваєва

• Відновлення зруйнованого 1945 року потсдамського палацу Барберіні почалося лише 2013 року – після того, як німецький бізнесмен та меценат Хассо Платнер вирішив розмістити там музей та виставити у ньому свою приватну колекцію. Купівлею творів мистецтва він займався багато років і не шкодував на це грошей.

Платнер – один із найбагатших людей Німеччини, співзасновник корпорації SAP, яка займається виробництвом програмного забезпечення. У 2001 році журнал Time поставив його на перше місце у списку найвпливовіших людей у ​​світовій IT-індустрії. Але вже 2003-го Платнер відійшов від управління компанією і оголосив, що відтепер присвячуватиме велику частину свого часу благодійності та меценатству. Його фонд спонсорує різні програми боротьби з ВІЛ та СНІДом в Африці, фінансує Інститут розробки програмних технологій у Потсдамі та Інститут дизайну при Стенфордському університеті в США. Коли почалася реконструкція Потсдамського міського палацу, також зруйнованого під час Другої світової, Платнер зробив пожертву у розмірі 20 млн євро – це найбільша сума, яку в Німеччині колись віддавала на благодійність приватна особа. Про відкриття власного музею він думав із самого початку.

***

• “Купувати картини на арт-ринку, щоб розвішувати їх у своєму будинку або, що ще гірше, ховати їх у якихось запасниках – я цього не розумію, – заявив бізнесмен в інтерв’ю Deutsche Welle. – Жахливо, коли інші люди позбавлені можливості бачити твори мистецтва”.

***

Імпресіонізм був у центрі уваги колекціонування Хассо Платтнер з 2000 року. Приблизно через три роки після першого відкриття музею Барберіні Платтнер передав музею сто робіт зі своєї приватної колекції, а також із Фонду Хассо Платтнера як постійну позику. На виставці представлено тридцять вісім картин Клода Моне і в жодному іншому місці Європи, крім Парижа, немає такої кількості робіт цього художника. Зібрання композицій Кайботта, Піссарро, Сіньяка, Сіслея та Вламінка також є унікальними для Німеччини.

Виставка Альфонса Мухи_Прага

Виставка Альфонса Мухи_Прага – фоторепортаж засновника Порталу Олега М. Караваєва

***

Альфонса Муху ще за його життя вважали геніальним художником, проте зараз його б назвали швидше геніальним дизайнером. Адже задля справедливості варто сказати, що його мальовничі картини зовсім не були такими популярними, як неповторні образи романтичних красунь з афіш та етикеток. Художник досяг такого рівня майстерності у стилі ар-нуво, що його якийсь час навіть називали «стилем Мухи».

• Гордість Чехії Альфонс Муха – не просто художник. Він один із символів мистецтва модерну, або «ар нуво», стилю, що виник на рубежі XIX-XX століть. Художники прикрашали кафе та ресторани, робили меблі та рекламні плакати, оформляли журнали та театральні спектаклі. Згодом стало зрозуміло, що стиль модерну — це великий стиль, який робили великі люди. Вважається, що моравський геній «прокинувся у променях слави» у 1893 році, коли напередодні Різдва він отримав від театру «Ренесанс» замовлення на афішу прем’єри вистави «Жисмонда» за участю великої актриси Сари Бернар. Інші художники були недоступні напередодні свята, і Муха взявся виконати замовлення. Ця робота зробила його чи не найпопулярнішим художником у Парижі. ***

Сара Бернар була в такому захваті, що уклала з Альфонсом Мухою шестирічний контракт. Однак казали, що актриса зробила це не стільки через талант Мухи, скільки через власну пихатість. 50-річній Бернар лестило те, як її зображував митець. Саме такою вона сама себе уявляла – молодою та стрункою. Захоплена Сара Бернар побажала познайомитися з невідомим художником, і на її наполягання він отримав місце головного декоратора театру. За наступні шість років з-під його пензля вийшло безліч афіш до спектаклів.

Йозеф-Марія Аухенталлер

Йозеф-Марія Аухенталлер (Josef Maria Auchentaller ) – замовити картину – копію роботи Майстра

***

ЙОЗЕФ-МАРІЯ АУХЕНТАЛЛЕР, ЗАБУТИЙ ТВОРЕЦЬ СЕЦЕСІЇ – стаття друга і партнера Проекту, спеціального кореспондента Порталу в Парижі Iрини Есперанса (Вітебськ, Білорусь – Париж, Франція)

Перша персональна виставка Йозефа Марія Аухенталлер (Josef Maria Auchentaller – 1865-1949) відбулася в Музеї Леопольда у Відні близько десяти років тому, а також непомітно, як він занурився в немилість, його ім’я було відроджено разом з іменами Клімта, Мозера, Гофмана.

• Аухенталлер був видатним художником на віденській сцені, ювелірним дизайнером, автором плакатів та ілюстрацій. Власне, він створив безліч елементів і мотивів, які використовували його колеги, адже деякі його роботи систематично приписувалися раніше Коломану Мозеру або Йозефу Хоффману. Цей альбом присвячений забутому творцеві Віденської сецесії.

Сто років забуття стали фатальними для одного з кращих австрійських художників і дизайнерів кінця XIX – початку XX століть. В даний час роботи Аухенталлера практично відсутні в музеях Австрії, а всі роботи з особистого архіву художника, які збереглися до наших днів, після його смерті були перевезені його спадкоємцями в Південний Тіроль і знаходяться в приватних колекціях. Місце розташування багатьох картин і малюнків з’ясувала Віра Фогельсбергер, але її дисертація не була опублікована. Творча спадщина художника сьогодні складається з близько 400 картин, малюнків, ілюстрацій, плакатів, текстильного та ювелірного дизайну.

• Йозеф Марія Аухенталлер народився у віденському районі Пензінг у сім’ї з Південного Тіролю. З 1882 по 1886 рік навчався у Віденському технічному коледжі, потім вступив до Академії образотворчих мистецтв, а вже під час навчання отримав ряд премій і нагород. Першою в його житті прийшла Мюнхенська сецесія: з 1892 по 1896 рік він жив у Мюнхені. Повернувшись до Відня, він працював у журналі Jugend. Завдяки своїй художній зрілості, коли він приїхав до Відня, він швидко став головним героєм віденського художнього життя. Аухенталлер приєднався до асоціації художників, відомої як Сецесія. На початковому етапі був членом її оргкомітету (з п’ятої по десяту виставку (1899-1901).

Для сецесії, яка надала Відню вирішальну роль у сучасному мистецтві, Auchenthaller розробив серію плакатів, включаючи плакат і обкладинку каталогу Сьомої виставки (1900). Особливою популярністю користувалася XIV виставка Сецесії в 1902 році, яка була присвячена Людвігу ван Бетховену. Організатором виставки виступив Йозеф Гофман. Для неї Аученталлер створив великий фриз під враженням «Оди радості» під назвою «Радість – це іскра справедливості богів». Фриз Ахченталлера повинен був бути виставлений навпроти Бетховена Фриза Густава Клімта. Але через масштаби творчості Клімта його розмістили десь на краю, що навіть викликало, за словами очевидців, сварку між артистами. У центрі виставкового павільйону була статуя Бетховена Макса Клінгера, яка була оточена «Бетховеном Фризом» Клімта.

• Це не перше звернення Аухенталлера до музики Бетховена. Раніше натхненний своєю 6-ю симфонією Пастораль, він прикрасив музичний кабінет на віллі свого тестя Тіні. Робота над музичним кабінетом присвячена виставці, яка відкрилася наприкінці минулого року у Відні (Inspirational Beethoven A Symphony in Pictures from Vienna 1900 працює до червня 2021 року). Фотографія в альбомі містить запропонований фотомонтаж його робіт і реконструкцію кабінету 1898-1899 років.

Робота Аухенталлера в портреті, жанрі, до якого він залишався вірним протягом усього свого життя, була представлена на Десятій виставці в 1901 році, включаючи повнометражне зображення його дружини Емми. У 1885 році Йозеф познайомився і відразу ж закохався в Емму Тінь, старшу дочку знаменитого ювеліра, виробника срібла і ювелірних виробів Георга Адама Шейда. Було зрозуміло, що ні соціально, ні фінансово Йозеф не підходить як потенційний зять, але закохані так відчайдушно боролися за своє щастя, захищаючи свої почуття, що тато-ювелір здався. У 1891 році Йозеф і Емма одружилися.

• Йозеф брав активну участь у виданні журналу Ver Sacrum, офіційного органу сецесії (“Ver Sacrum” на латинській Священній весні), він був з Клімтом членом його редакційного комітету в 1900 і 1901 роках. Для журналу Auchenthaller створив дві обкладинки і численні малюнки, в основному квіткові мотиви, демонструючи стилізований лінійний підхід під впливом двовимірних стилізацій японського дерева.

Один з випусків журналу в 1901 році був повністю присвячений творчості Аухенталллера, а на сторінках представлені не тільки малюнки і графіка, але і картини, виконані в інших техніках, а також вироби декоративно-прикладного мистецтва.

• Величезний обсяг робіт над фризом для виставки Сецесії 1902 року позначився на здоров’ї художника, крім того, здоров’я дочки почало трястися. Дружина Емми вирішила шукати кращий клімат, фінансова стабільність дозволила сім’ї переїхати на Адріатичне узбережжя. У 1903 році Аухенталлер переїхав з дружиною Еммою і дітьми Марією і Петром в італійське містечко Градо, яке більше схоже на рибальське село. Як не дивно, саме Auchenthaller зробив вирішальний внесок у розвиток свого туристичного потенціалу.

Для Градо художник розробив знаменитий плакат, наочно продемонструвавши дух модерну в рекламі: «Морський курорт Градо: австрійське узбережжя». Останній був надрукований А. Бергером у Відні в 1906 році. Спроектований архітектором Юліусом Мейредером, пансіонат Fortino управлявся сім’єю Аухенталлерів з чудовим підприємницьким духом і незабаром став улюбленим місцем віденської буржуазії.

• Сімейні зв’язки Аухенталлера з відтінками і тонцями також зіграли ключову роль в його кар’єрі. Для ювелірної компанії свого тестя Георга Адама Шейна G.A.S. виробник срібних прикрас художник створив безліч ювелірних виробів. Він також дуже цікавився мистецтвом плаката, з самого початку добре знав про його здатність поширювати ідеї і рекламувати продукцію.

Однак з того моменту, як Аухенталлер переїхав, почалося його видалення з Віденської сецесії. З 1904 року він почав проводити літній сезон в Градо, і в цей час його контакти з віденською арт-сценою вже почали слабшати, хоча час від часу його відвідували художники Карл Молль, Альфред Роллер, Вільгельм Ліст і Максиміліан Курцвейл, а також архітектор Отто Вагнер. Через рік артист підтримав Клімта і разом зі своїми прихильниками покинув Сецесію. Це, як відзначають історики, стало початком «ізоляції» Аухенталлера від віденського художнього життя в цілому.

• В цей час Аухенталлер присвятив всю свою увагу портретному і пейзажному живопису, продовжуючи в своєму характерному стилі відображати типові графічні елементи. Іноді він малював «похмуро атмосферні» морські і прибережні пейзажі і повсякденні сцени. Але частіше він звертався до портрета. На виставці «Арт-шоу» (Кунстшау), організованій Клімтом і його прихильниками в 1909 році, Йозеф представив портрет сина Петра.

У наступні роки художник занурився в зневіру- через низку неприємностей, дізнавшись про тривалий роман дружини Емми з місцевим красенем і пережив самогубство дочки. Менш ніж через місяць почалася Перша світова війна, і аухентхоллери, кинувши свій бізнес, поспішно виїхали в Австрію.

• Ще один удар чекав художника на початку 1920-х років. Кращі картини і малюнки, підготовлені до персональної виставки в Аргентині, загадково зникли зі студії художника. Їх так і не знайшли, а краєзнавці переконані, що картини і малюнки були просто знищені. З пізніших робіт Аухенталлера історики виділяють його автопортрет 1931 року, ескіз портрета дружини Емми в 1945 році, в рік її смерті.

Сам художник помер в новорічну ніч 31 грудня 1949 року в Градо у віці 84 років.

Iрина Есперанса