Художник Олег Денисовець

Художник Олег Денисовець

Художник-Майстер  ОЛЕГ ДЕНИСОВЕЦЬ народився 1968 року у Львові – єдиний у світі художник-зубний технік, який створює коронки з картинами. Див. відео на ТСН

  • «Я з раннього дитинства мав схильність до малювання. Ще до школи не ходив, як постійно сидів і робив витинанки. Далі малював у школі, коли служив в армії. Як дитина народилася, уночі вставав, заколисував і брався за картини. Вивчився на зубного техніка, але й такий фах вирішив переплести з малюванням, – розповідає Олег Денисовець. – Почалося з того, що знайома запитала, чи можу їй розмалювати задній зуб. До цього підійшов відповідально, у роботі максимально виклався. Малюнок продумав сам. Це був знак зодіаку – лева зобразив у стилізованому образі, додав багато кольорів. Відтоді почали люди звертатися. Замовляють знаки зодіаку, ієрогліфи, дають фото домашніх улюбленців – просять, аби їх змалював. Зрозуміло, що цей малюнок люди роблять заради свого его. Його можна показати лише в найближчому оточенні. Це як тату на місцях, які не прийнято демонструвати».

“Художник Олег Денисовець малював завжди, скільки себе пам’ятає. Виставив свої твори вперше 2017 року в Музеї етнографії та художнього промислу (Інститут народознавства НАН України, м.Львів). Вже ця виставка по-справжньому вразила глядачів. У крихкому матеріалі (гутному склі)  кожен відчув хвилювання і біль митця у відтворюваних ним  реаліях матеріального, культурного і духовного життя українців. Роботи Олега змушують зупинитися, приглянутися, осмислити символіку, яку щедро використовує художник. То й багата народна знакова система звичаїв, обрядів, пісенної культури, біблійних ціннісних значень… Несподівано перед очима глядача постає таємниця взаємопов’язаності матеріального й духовного, багатовимірності життя. Від картин струменить любов до рідної землі, до традицій рідного народу, його історії, пісні.

  • Сучасні  виклики – це нові  образи, інші матеріали (полотно…), зміни формату (від камерних невеликих розмірів до плакатів). Незмінна ж – прослава мовою символіки Краси, Волі, Вітчизни…” Оксана Сапеляк, кандидат історичних наук.

 

 

Замок Розенборг-скарби датських королів

Замок Розенборг – скарби датських королів

Замок Розенборг – скарби датських королів – фоторепортаж засновника Порталу Олега М. Караваєва

Якщо за час вашого візиту до Данії ви хочете отримати якнайбільше яскравих вражень, то вирушайте на екскурсію в замок Розенборг – захоплюючу подорож сторінками історії Данії. Саме тут, в Копенгагені, на свіжому повітрі, серед мальовничої природи і задумав датський король Крістіан IV збудувати собі невеликий будиночок для відпочинку, оточений рожевим садом. Саме з троянд і розпочинався весь парковий комплекс навколо замку – найстародавніший королівський парк Данії. Слово “троянда” лягло в основу назви палацу – “Розенборг” -“замок троянди”. Король Крістіан IV захоплювався розведенням троянд, виписував сорти з різних країн світу та сам виводив нові. Ці троянди епохи Відродження і зараз зростають біля замку. Будівля замку складена з червоної цеглини в стилі ренесансу. Вінчують будівництво значні башти. Візуально Розенборг трохи нагадує середньовічний собор.

  • Розенборг зберігся у своєму первозданному вигляді з першої чверті XVII століття, тому що з моменту побудови жодного разу не горів. Зараз це музей, де за час екскурсії Вам розкажуть про історію та культуру Данії, познайомлять з датськими королями епохи Середньовіччя і Ви дізнаєтесь, чому саме Крістіан IV вважається найпопулярнішим монархом у данській історії.

Тут можна побачити безліч цінних гобеленів, картин, меблів та порцелян, а також подарунків, отриманих королями в різний час від зарубіжних монархів. За час екскурсії ви побуваєте у лицарському залі, побачите магічний трон Фредеріка ІІІ. 

  • Особливий інтерес становлять підвали замку, де зберігаються скарби датських королів, унікальні прикраси із золота, срібла, бурштину та слонової кістки й коралів, а також корони, камеї, діаманти, колекції зброї та інші предмети розкоші, якими так пишалися королі Середньовіччя.
  • У підвалах досі збереглися величезні бочки з вином Крістіана IV початку XVII століття, яким за традицією й нині датська королева Маргрете II пригощає своїх гостей 1 січня, коли влаштовує новорічний прийом для членів парламенту та іноземних гостей.
  • Буде у Вас можливість – обов’язково відвідайте цей дивовижний замок.

Новий музей Берліну та Нефертіті

Новий музей Берліну та Нефертіті

Новий музей Берліну та Нефертіті – фоторепортаж засновника Проекту Олега М. Караваєва

  • Саме Новий музей вважається найбільш відвідуваним музеєм Берліна. Музей розташований на трьох поверхах, де розміщуються експозиції двох основних відділів – Єгипетського музею та Музею доісторичної та ранньої історії. Тут можна побачити колекцію папірусів, сотні різних артефактів, найдавніші знахідки, зброю солдатів римського легіону, предмети побуту давньоєгипетських фараонів та інші унікальні речі. Але справжнє надбання музею – погруддя Нефертіті – цариці стародавнього Єгипту, жінки фараона Ехнатона, що датується 14 століттям до н. е. Цей бюст визнаний найкрасивішим із усіх існуючих, фотографувати його заборонено.

*** Великі очі мигдалеподібної форми, темно-фісташкового кольору, густі чорні брови, чуттєві повні губи, вольові вилиці, витончені риси обличчя, акуратний ніс, лебедина шия – такою постає перед нами цариця Нефертіті, яка вважалася в Стародавньому Єгипті еталон. Її ім’я так і перекладається – «красуня йде».

  • Відомий у всьому світі бюст єгипетської цариці, який вважається одним із чудес світового мистецтва, виявив під час розкопок у пустелі 1912 року німецький археолог Людвіг Борхард. Вчений потай вивіз його до Німеччини і передав до Берлінського музею. Єгиптяни просили повернути знахідку, у хід йшли погрози — Борхарда лякали смертельним прокляттям Нефертіті, проте ні він, ні німецька влада не піддалися на вмовляння.

СТАТТІ ПРО МИСТЕЦТВО, РЕПОРТАЖІ

Шпревальд-німецька Венеція

Шпревальд-німецька Венеція

Шпревальд-німецька Венеція – фоторепортаж засновника Проекту Олега М. Караваэва

  • На запрошення своїх партнерів та друзів Акселя та Вібке Н. пощастило побувати у Венеції, правда в Німецькій 🙂 Приблизно за 100 км на південний схід від Берліна в провінції Бранденбург знаходиться казковий заповідник Шпревальд. У цій низовині річка Шпреє створює сотні маленьких каналів, що проходять крізь луки і незаймані ліси. Ця місцевість була сформована льодовиками, що відступають, під час останнього Льодовикового періоду. Льодовики почали танути і зникати, залишаючи позаду тонку мережу потоків із вкрапленнями маленьких піщаних островів. Згодом, подальше усунення сформувало плоскі болота з густими лісами сосен, берези, верби, дуба та вільхи. На території Шпревальду існує близько 18 000 видів рослин та тварин.

Тут майже півтори тисячі років живуть прямі нащадки перших поселенців слов’янських племен – лужичани, інакше лужицькі серби, чи сорби. (( Spreewald – це лісиста область, що входить до складу Нижньої Лужиці (Niederlausitz)). Вони ходили до церкви, але вірили у водяних і духів болотяних вогнів, шанували змій і дружили з гномами … Свій життєвий шлях починали в човні, ковзаючи вулицями-річками повз невисокі будинки до церкви. потім, після завершення земного кола, здійснювали останню подорож до цієї ж церкви.

  • Саксонці, хоч і підкорили собі цю землю, але завжди шанували слов’янський уклад. Втім, за велінням його королівської величності Фрідріха I, сорбам, щоб одружитися чи зайняти офіційну посаду, необхідно було обов’язково скласти іспит з німецької мови.

А фірмовий продукт Шпревальда – мариновані огірки – (див. фотогалерею)

Музей Барберіні_Потсдам

Музей Барберіні_Потсдам

Музей Барберіні_Потсдам – фоторепортаж засновника Проекту Олега Караваєва

  • Відновлення зруйнованого 1945 року потсдамського палацу Барберіні почалося лише 2013 року – після того, як німецький бізнесмен та меценат Хассо Платнер вирішив розмістити там музей та виставити у ньому свою приватну колекцію. Купівлею творів мистецтва він займався багато років і не шкодував на це грошей.

Платнер – один із найбагатших людей Німеччини, співзасновник корпорації SAP, яка займається виробництвом програмного забезпечення. У 2001 році журнал Time поставив його на перше місце у списку найвпливовіших людей у ​​світовій IT-індустрії. Але вже 2003-го Платнер відійшов від управління компанією і оголосив, що відтепер присвячуватиме велику частину свого часу благодійності та меценатству. Його фонд спонсорує різні програми боротьби з ВІЛ та СНІДом в Африці, фінансує Інститут розробки програмних технологій у Потсдамі та Інститут дизайну при Стенфордському університеті в США. Коли почалася реконструкція Потсдамського міського палацу, також зруйнованого під час Другої світової, Платнер зробив пожертву у розмірі 20 млн євро – це найбільша сума, яку в Німеччині колись віддавала на благодійність приватна особа. Про відкриття власного музею він думав із самого початку.

***

  • “Купувати картини на арт-ринку, щоб розвішувати їх у своєму будинку або, що ще гірше, ховати їх у якихось запасниках – я цього не розумію, – заявив бізнесмен в інтерв’ю Deutsche Welle. – Жахливо, коли інші люди позбавлені можливості бачити твори мистецтва”.

***

Імпресіонізм був у центрі уваги колекціонування Хассо Платтнер з 2000 року. Приблизно через три роки після першого відкриття музею Барберіні Платтнер передав музею сто робіт зі своєї приватної колекції, а також із Фонду Хассо Платтнера як постійну позику. На виставці представлено тридцять вісім картин Клода Моне і в жодному іншому місці Європи, крім Парижа, немає такої кількості робіт цього художника. Зібрання композицій Кайботта, Піссарро, Сіньяка, Сіслея та Вламінка також є унікальними для Німеччини.

 

Виставка Альфонса Мухи_Прага

Виставка Альфонса Мухи_Прага

Виставка Альфонса Мухи_Прага – фоторепортаж засновника Порталу Олега М. Караваєва

***

Альфонса Муху ще за його життя вважали геніальним художником, проте зараз його б назвали швидше геніальним дизайнером. Адже задля справедливості варто сказати, що його мальовничі картини зовсім не були такими популярними, як неповторні образи романтичних красунь з афіш та етикеток. Художник досяг такого рівня майстерності у стилі ар-нуво, що його якийсь час навіть називали «стилем Мухи».

  • Гордість Чехії Альфонс Муха – не просто художник. Він один із символів мистецтва модерну, або «ар нуво», стилю, що виник на рубежі XIX-XX століть. Художники прикрашали кафе та ресторани, робили меблі та рекламні плакати, оформляли журнали та театральні спектаклі. Згодом стало зрозуміло, що стиль модерну — це великий стиль, який робили великі люди. Вважається, що моравський геній «прокинувся у променях слави» у 1893 році, коли напередодні Різдва він отримав від театру «Ренесанс» замовлення на афішу прем’єри вистави «Жисмонда» за участю великої актриси Сари Бернар. Інші художники були недоступні напередодні свята, і Муха взявся виконати замовлення. Ця робота зробила його чи не найпопулярнішим художником у Парижі. ***

Сара Бернар була в такому захваті, що уклала з Альфонсом Мухою шестирічний контракт. Однак казали, що актриса зробила це не стільки через талант Мухи, скільки через власну пихатість. 50-річній Бернар лестило те, як її зображував митець. Саме такою вона сама себе уявляла – молодою та стрункою. Захоплена Сара Бернар побажала познайомитися з невідомим художником, і на її наполягання він отримав місце головного декоратора театру. За наступні шість років з-під його пензля вийшло безліч афіш до спектаклів.

 

Європа з Україною! – фоторепортаж

Європа з Україною! – фоторепортаж

Європа з Україною! – фоторепортаж засновника Проекту, громадського діяча Олега Караваєва
***
Вітаю, Друзі !
У процесі свого нещодавнього частково ділового, частково волонтерського, частково творчого (у рамках двох мистецьких некомерційних проектів) місячного відрядження по Європі особисто переконався в реальності серйозної, якісної гуманітарної, матеріальної, моральної підтримки нас – українців з боку німецьких, данських, чеських та польських народів, та їхніх урядів, за що я, мої рідні та друзі, а також знайомі військові та цивільні, безмежно їм вдячні!
***
  • У всіх містах, де доводилося розв’язувати різні питання, а це в НімеччиніБерлін, Потсдам, Магдебург, Вернігероде, Шпревальд, у Данії – Копенгаген, Фредеріксберг, у Чехії – Прага, у Польщі – Варшава, Краків (див. відповідні репортажі в Рубриці СТАТТІ ) – на дахах більшості значних адміністративних будівель , музеїв, театрів, палаців, а також на вулицях, у парках, у міських вікнах, у ресторанах, кафе, на зупинках транспорту – майорять на вітрі наші українські прапори, висять плакати, прапорці, сувеніри з українською символікою та закликами про допомогу, розфарбовані у кольори українського прапора дитячі майданчики, контейнери, стіни будинків, вагони метро, трамваїв.

***    Європа з Україною! – фоторепортаж

Вхідні квитки в переважну більшість музеїв та виставок для українців – безкоштовні ! Проїзд у громадському транспорті – з величезною знижкою. Під час розмов зі звичайними перехожими вони, дізнавшись, що ти з України, висловлюють свою підтримку і кажуть «Слава Україні!» і «Тримайтеся!». На авто- і залізничних станціях волонтери роздають безкоштовну їжу, речі, якщо необхідно, підказують куди звертатися, охоче допомагають із будь-яких питань. Велике їм усім за це ДЯКУЄМО !!!
Переповнює почуття гордості й причетності, кріпне надія на якнайшвидшу нашу ПЕРЕМОГУ і віра в те, що ми житимемо так само вільно, культурно, дисципліновано, по-людськи, як живуть ВОНИ в тій Європі.
***
  • ВЕЛИЧЕЗНА ПОДЯКА також нашім німецьким партнерам Акселю, Вібке, Крістіану та Сімоні, данському і австрійському партнерам Фабіо та Катаріні, а також друзям з Польщі Беаті, Аркадіушу та Ярославі за надання можливостей вирішувати необхідні питання, за моральну та матеріальну підтримку, за допомогу в розміщенні, та підказки й поради, що стосуються підготовки фото- і відео- матеріалів для майбутніх репортажів в рамках обох наших патріотичних некомерційних проектів !

***   Європа з Україною! – фоторепортаж

  • Дякуємо також учасникам-партнерам Порталу Ользі Триколіч, Ганні Прохоровій та Альоні Смілик за надання фото з Великобританії та Італії (див. в галереї що далі)

Вернігероде – німецьке фахверкове містечко

Вернігероде – німецьке фахверкове містечко

Вернігероде – німецьке фахверкове містечко – фото-, відео- репортаж засновника Порталу Олега М. Караваєва

Маленьке містечко Вернігероде, що сховалося від великих трас у глибинці Німеччини, мало відоме багатьом українцям, тим цікавіше мені було його відвідати, тим більше, що там було призначено і відбулася важлива зустріч з одним із партнерів Порталу.

  • Гуляючи вулицями цього дивовижного містечка, важко позбутися відчуття, що ти ходиш десь у казці або, принаймні, величезною кіношною декорацією із затишними фахверковими будинками, віковою бруківкою, загадковими льохами … А на головній площі тебе зустрічає одна з найяскравіших ратуш Європи. І над усім цим дивом ширяє десь біля неба старовинний замок 12 ст., що повністю зберігся.
  • Замок Вернігероде є головною пам’яткою міста та й, напевно, всього регіону. Це один із тих замків, дивлячись на які ми розуміємо, що ось так і має виглядати замок. Починаючи з 1664 року, коли чинну фортецю перебудували у замок у стилі бароко, він неодноразово перебудовувався та добудовувався. Свій нинішній вигляд набув у другій половині 19 століття. Тодішній власник замку граф Отто цу Штольтенберг-Вернігероде (Otto Graf zu Stoltenberg-Wernigerode) мав великі фінансові можливості та вплив. Він досяг величезних успіхів на державній службі, а на піку кар’єри навіть обіймав посаду заступника “залізного канцлера” Отто фон Бісмарка (Otto von Bismarck) та 1890 року він отримав титул князя.
  • А ще тут столітній паровозик везе охочих до туманної гори Броккен. Ця гора – найвища вершина гір Гарца, оспівана Гете і обожнювана відьмами, які щорічно влаштовують тут легендарну Вальпургієву ніч.

І головне – було знову й знову дуже приємно, навіть у такій глибинці, чути скрізь (звісно не так багато, як у Берліні, чи Празі, чи Варшаві …) рідну українську мову. Ще і ще раз від імені всіх українців дякуємо нашим друзям з багатьох країн світу, в цьому випадку Німцям, за підтримку, за надання притулку біженцям з України, за моральну, матеріальну  та іншу допомогу.

 

 

 

 

Художній фронт_Разом до Перемоги ! (Частина 3)

Художній фронт_Разом до Перемоги ! (Сторінка 3)

Художній фронт_Разом до Перемоги ! (Сторінка 3) – онлайн виставка-марафон робіт Художників Світу та Світла, присвячена якнайшвидшій Перемозі України у війні, розв’язаній дияволом та його рашистським військом 24.02.2022р.

***

Подробиці про Проект та про участь в ньому – дивись :

  Художній фронт_Разом до Перемоги! (Сторінка 1)  *** Також див. (Сторінка 2)  й (Сторінка 4)

***

Шановні Художники !

Сьогодні, 24 вересня 2022 р. , рівно через півроку після відкриття нашого Фронту, закінчився термін прийому робіт до Першої частини онлайн-виставки. В Проекті прийняли участь десятки митців з 30 ! країн світу, які надіслали більше 2000 ! робіт – картин, малюнків, фотографій, декоративно-ужиткових виробів, віршів, текстів, пісень, тощо.

ДУЖЕ ВАМ ДЯКУЄМО, шановні Художники Світла та Світу, за Участь, за Допомогу, за Вашу Сміливість, за Вашу чудову Творчість й Таланти !

Кожного учасника Художнього фронту нагороджено Почесним Дипломом (в електронному вигляді) – “Арт-Солдат Перемоги”.  Файл Диплому, в якості, готовий до друку в будь-якій фотостудії, відправлено вже багатьом учасникам. Будь ласка, хто ще не отримав – надішліть заявку на email Порталу.

***

Всього на чотирьох сторінках Фронту представлені роботи художників з таких  країн:

Австралія, Афганістан, Бразилія, Великобританія, Греція, Грузія, Данія, Індія, Ірландія, Іспанія, Казахстан, Канада, Кенія, Китай, Литва, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Сербія, Сирія, Словаччина, США, Туреччина, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція та Чехія.

***

Серія фотоколажів “Майбутні пацієнти Київської психіатричної лікарні”,

художник Олег М. Караваєв

Уявіть собі, у недалекому майбутньому кожен перехожий зможе через вікна з броньованим склом від підлоги до стелі, спостерігати за убогим життям цих покидьків – пацієнтів Київської психіатричної лікарні.

Серія робіт народного художники України Юрія Камишного

6 Травня ! День святого Юрія ! Люблю своє ім’я , але мені здається , що я трішки не вартий називатися в Честь Таких Великих Імен …. Цікаво , що мене так назвали нав Честь Юрія Гагаріна …. Тоді було почесно називати дітей іменем космонавта …. Але , все одно Святий Юрій освятив і Ім’я самого Гагаріна …. На фото Свято ….. На фото Мир …. На фото Сонце … Не знали тоді наші Радісні Душі , що російський народець вже готує свої пекельні снаряди для знищення Наших Світів , для знищення нашого Сонця

  • … Підленька душонка російської істоти не терпить радощів щастя народів сусідських … І ось , приповзло , присунуло , заскреготало російське створіння до подвір’ячок наших лайном …. Бо немає в його убогому стаді цих Кольорів , Відтінків і Звуків Культури – Вищої за них ….. Але !!!! Знай фашистик російський – потонеш назавжди в нашим розмаї !!!! Розчиниться сірість убога твоя в мільйонах відтінків Любові Нашій Землі ! В Культурі Мистецтва , Піснях і Ланах !

Дівчина ЮК“Ти здохнеш , але ми сміятись будем … Ми Святкували – ти приповз … Але тобі , болітний руZ..й не зупинити Наш Танок … Не ти Його нам Зачинав !!! Не ти Життя під Богом Дарував … Ми є і Будьмо ! Ми Праві ! Ми жиємо на на Нашій , на – Своїй Землі … А ти – приповз і станеш чорноземом нашім Славним … Мої , солодкі …, білі п’ятки тобі станцюють Гопака на кісточках твоїй ,,культури” толстоєвськії … Ми танцювали і співали , мріяли , літали … Ти заповз … Тому ти згинеш тут гидота уZька … кувалдосимон’янівський народ … Ми Танцювали і Співали … І Будем жити і літать , хоч так не хочеш Цього ти …”

ЮРІЙ КАМИШНИЙ

Купала ЮК

“Вишивана вервечка молитв …. Від Пращурів до Сьогодення … Від Серця – Серцю … З вуст в уста – не уривається благання Добрих Доль собі і Україні …. Всім … І знайте …! Чує Небо , Знає Все … Але написано , що гріх , спокуса просочитися крізь слабких і злих , підступних , недалеких … Горе їм …. Так злий , недобрий лаптевий народ приповз , присунув , навалився із боліт своїх зловонних знов …. Так Бозя попускає …. Так Должно Буть … Стаєм міцніше і чистіше Ми … А натовп той , що з Богом знатися не хоче згине …. Згине на Віки …. Молитви Нашого народу , Віра і Любов – все зброєю в стихіях Наших Предковічних Стане йому карой лютой …. Стане …. Вже Стає …
На знімку ми молилися недавно …., рочків з два назад у цей же день , як і сьогодні …. У Тетеріва річки , на лугу …. А сьогодні , зранку воно накинулось на Львів … На мирне місто на людей живих , що жити ТАК хотіли …, на їхніх діточок … В них плани були на сьогодні , завтра , назавжди … Ще вчора билися Любовью їх серця … Добраніч близьким вечором вони бажали телефоном … Болітний ти упир … ,,сусідисько” паганий …. Але молитви Предків все гучніш , все ближче все ясніш … Готуйся учень толстоєвських …. Кара близько вже тобі …
Вже поруч …. Відчиняй ….”
ЮРІЙ КАМИШНИЙ

 

***

Серія робіт художника Романа Бончука ( автора найбільшої в Україні картини 5м х 30м = 150 кв.м – «Хроніка України»), присвячена боротьбі українського народу у війні, розв`язаній рашистським ворогом.

***

Серія “Confrontation of Ukraine to the Russian occupation”, комп`ютерна графіка Віталія Сандуленко

***

Ескізи монет під робочою назвою “Героям слава”, присвячені героїчній боротьбі України проти російської агресії, автор Владислав Яровий

Опис ескізу 1

У загальному дизайні мною навмисно не використовувалися знакові та запам’ятовувальні епізоди, з моменту повномасштабного вторгнення, а саме сцени з людьми що зупиняють голими руками танки, сміливих морських прикордонників зі словами “російський військовий корабель іди…”, віртуозного київського винищувача тощо. Ця монета, на мій погляд, має символізувати всю Україну та всіх героїв у ній, незалежно від того, що вони роблять для того, щоб захистити країну та її народ

  • Аверс: Фон виконано лазером, Український піксель (камуфляжний візерунок, прийнятий МЗСУ). Зліва головний український візерунковий оберіг, восьмикутна зірка, що часто використовується у старовинних українських вишиванках. Номінал, рік випуску та великий герб України, внутрішня частина щита гербу залита зеленим кольором, що символізує фарбу військової техніки (фарба, емаль чи тамподрук). Згори напис “Україна”

Реверс: Фон прапор України, який одночасно є пейзажем українського поля, це підкреслюють голуби, що летять, над полем (символи миру). Два кульові отвори символізують підступний напад на нашу країну, кров усіх наших співвітчизників Українців, пролита від рук окупантів. Фрагмент вірша Тараса Григоровича Шевченка. Весь реверс виконаний тамподруком.

***

Костянтин Кушнір і творча група KukaLuART представляють Серію робіт (ілюстрації та комп`ютерна графіка) на замовлення волонтерів, які збирають кошти для підтримки ЗСУ

Цикл робіт «Ми Є», Олена Смаль

Якими Ми були? Якими Ми будемо? Які Ми Є?

Ця серія присвячена визначенню ідентифікації українського народу, розуміння того, що закладено в нас на генному рівні, що ми використовуємо абсолютно неусвідомлено для збереження своєї ідентичності, що допомагає, захищає і підтримує нас, що робить нас унікальними.

Одного разу зникнувши, наші далекі предки залишили нам потужний енергетичний потенціал знань, який зберігається тепер в нашій генетичній пам’яті та як нагадування, в артефактах у вигляді нанесених сакральних символів.

ЗАХИСТ РОДУ >>>

СИЛА РОДУ >>>

Ці знання важливі й актуальні для кожного з нас і сьогодні, тому що засновані на взаєминах людини з природою. Їх можна використовувати як інструмент для вдосконалення, за допомогою якого кожен має можливість відчути світ духовний, а також пізнати сенс свого приходу в цей світ. Особистість кожної людини отримує шанс духовно перетворитися, а значить, разом з ним буде перетворюватися простір і суспільство. Сакральні знання дають людині сили зберегти дуже крихкий баланс добра і зла в нашому сучасному складному світі. Вони надають духовну допомогу і надають шанс побудувати цивілізацію, в якій би превалювали духовні цінності. 

  • Війна для мене, як і для всього нашого народу, стала шоком. Я дуже люблю людей, люблю тварин, люблю природу і намагаюсь в усьому бачити тільки гарне. Тому і не можу прийняти ті звірства, яки здійснюють окупанти на теренах нашої країни, по суті, вже вісім років. З точки зору психології я розумію, що війна була неминуча, але ж як людина – я не можу цього прийняти. Я вважаю, що найголовніша задача людини – бути людиною, що несе добро у світ, а не поневолює його. А для цього треба багато працювати над собою, своїм світоглядом, своїм ставленням до оточюючих і до розуміння свого призначення в цьому житті.

    Багато друзів з усього світу запрошували і продовжують запрошувати мене до себе, за що я їм щиро вдячна. Але я нікуди не поїхала, залишилась свідомо у Києві не дивлячись на те, що біля мого дому постійно бомблять інфраструктурний об’єкт. Я люблю своє місто і впевнена, що в тяжкі часи повинна бути з ним.

    Не кожен день під час війни я можу підійти до мольберту. І це не тільки тому, що треба було бігти до бомбосховища в особливо напружені дні, або тому, що, як волонтер, збираю речі для переселенців та постраждалих. Головна причина в тому, що я не хочу переносити свої негативні емоції на полотно і фіксувати їх у Просторі – жаху більш ніж достатньо в реальності. З цими емоціями я працюю через  нейрографіку – дуже потужний інструмент роботи з несвідомим, емоціями та страхами. Цим же методом, як арт терапевт, допомагаю іншим, хто звертався та звертається до мене за підтримкою.

    Перш ніж підійти до полотна, я ловлю моменти відносного затишшя навколо та свого гармонійного стану. Через живопис я передаю те, що приходить до мене із Всесвіту для допомоги у житті всім нам. Те, що з нами було завжди поруч, але ж ми не звертаємо на це належної уваги: підтримку та захист нашого Роду, наших Пращурів, наші древні символи. Ці картини є продовженням двох циклів, які я почала створювати ще до війни: цикл «Ми Є» і цикл «Символи Благополуччя». До кожної картини є опис про те, на які сфери життя вона впливає, чим може нам допомогти, на чому треба зосередитися.

    Я знаю, що ми виборемо Перемогу – українці сильні Духом, ми навчимо світ бути разом в горі та в радості, бо Україна – це серце Землі, а будь який організм працює так, як б’ється серце!

    ОЛЕНА СМАЛЬ

Художній фронт_Разом до Перемоги ! (Сторінка 1)

Художній фронт_Разом до Перемоги ! (Сторінка 2)

Художній фронт_Разом до Перемоги! (Сторінка 4)

Художній фронт – Частина II – ПЕРЕМОЖНА !

 

 

Художній фронт_Разом до Перемоги ! (Частина 4)

Художній фронт_Разом до Перемоги ! (Сторінка 4)

Художній фронт_Разом до Перемоги ! (Сторінка 4) – онлайн виставка-марафон робіт Художників Світу та Світла, присвячена якнайшвидшій Перемозі України у війні, розв’язаній дияволом та його рашистським військом 24.02.2022р.

***

Подробиці про Проект та про участь в ньому – дивись :

Художній фронт_Разом до Перемоги! (Сторінка 1) . Також див. (Сторінка 2) та (Сторінка 3)

***

Шановні Художники !

Сьогодні, 24 вересня 2022 р. , рівно через півроку після відкриття нашого Фронту, закінчився термін прийому робіт до Першої частини онлайн-виставки. В Проекті прийняли участь десятки митців з 30 ! країн світу, які надіслали більше 2000 ! робіт – картин, малюнків, фотографій, декоративно-ужиткових виробів, віршів, текстів, пісень, тощо.

ДУЖЕ ВАМ ДЯКУЄМО, шановні Художники Світла та Світу, за Участь, за Допомогу, за Вашу Сміливість, за Вашу чудову Творчість й Таланти !

Кожного учасника Художнього фронту нагороджено Почесним Дипломом (в електронному вигляді) – “Арт-Солдат Перемоги”.  Файл Диплому, в якості, готовий до друку в будь-якій фотостудії, відправлено вже багатьом учасникам. Будь ласка, хто ще не отримав – надішліть заявку на email Порталу.

***

Всього на чотирьох сторінках Фронту представлені роботи художників з таких  країн:

Австралія, Афганістан, Бразилія, Великобританія, Греція, Грузія, Данія, Індія, Ірландія, Іспанія, Казахстан, Канада, Кенія, Китай, Литва, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Сербія, Сирія, Словаччина, США, Туреччина, Узбекістан, Україна, Фінляндія, Франція та Чехія.

***

“Coldplay” разом з Україною !

Засновнику Порталу, громадському діячу, художнику Олегу М. Караваєву під час свого ділового, волонтерського та творчого відрядження до Європи в липні 2022 р. пощастило бути присутнім в Берліні на цьому грандіозному концерті друзів України  – британського гурту Coldplay, який у своєму турне по країнах світу продовжує підтримувати нашу країну.

  • Музиканти під час цього концерту виступили разом з українським дитячим колективом Color Music із Дніпра. Фронтмен гурту Кріс Мартін, який був з самого початку концерту з жовто-блакитною стрічкою на руці і вийшов на сцену з українським прапором, заспівав з дітьми пісню Something Just Like This.
А коли берлінські глядачі поруч з нами дізналися, що ми з України – всім сектором стадіону почали аплодувати стоячи! Було дуже приємно, зворушливо і гордо за нашу країну, за наших воїнів-героїв, за незламний наш народ!
***
  • ВЕЛИЧЕЗНА ПОДЯКА нашім німецьким партнерам Акселю, Вібке, Крістіану та Сімоні, данському і австрійському партнерам Фабіо та Катаріні, а також друзям з Польщі Беаті, Аркадіушу та Ярославі за надання можливостей вирішувати необхідні питання, за моральну та матеріальну підтримку, за допомогу в розміщенні, та підказки й поради, що стосуються підготовки фото- і відео- матеріалів для майбутніх репортажів в рамках обох наших патріотичних некомерційних проектів !
Coldplay, липень 2022 р. Берлін, Фото_stevieraegibbs_Coldplay_Facebook
Coldplay, липень 2022 р. Берлін, Фото_stevieraegibbs_Coldplay_Facebook

Йдуть наші українці до сцени (авторське відео)

***

Чудове шоу і музика, дякуємо друзям українців – гурту COLDPLAY (авторське відео)

***

Відео – Coldplay & Ukrainian children – Something Just Like This | Berlin 10.07.2022

«Дякую, що прийшли, незважаючи на трафік, ковід, проблеми з економікою, незважаючи на війну, все це божевілля, що відбувається», – подякував Кріс зі сцени. – Оскільки зараз тут концентрація кохання від німців, я подумав, що ми можемо зробити щось. Ми зустріли дітей з України. Це дитячий хор. Але спочатку я хочу принести свої компліменти німцям, які приймають людей, які опинилися в біді. Німці подають приклад усьому світу. Ми дякуємо вам за допомогу!».

***

Дивись також фоторепортаж Олега М. Караваєва 

“ЄВРОПА З УКРАЇНОЮ!”

***

Художній фронт_Разом до Перемоги

Оформлення дитячого бомбосховища, мистецький проект Ельзи Сергійчук

Дуже дякуємо учаснику нашого Порталу, Арт-Солдату Художнього фронту “Разом до Перемоги !” художниці Ельзі Сергійчук, за особисту участь у створенні цього чудового мистецького проекту в місті Володимирець, що на Рівненщині ! Перше фото – вигляд підвального укриття володимирецького дитсадка «Казка» сьогодні. Друге – як воно виглядало раніше. Усі наступні розповідають про це перетворення, яке тривало упродовж двох тижнів. Дорослі вигадали ідею, а діти її оживили. Вадим Артеменко, В’ячеслав Хижняк та Ельза Сергійчук – переселенці з Києва. Війна закинула їх у глибоке Полісся. Вадим та Ельза – художники. В’ячеслав – столяр. Їхній бізнес – виробничо-творча майстерня C.I.Form – зупинився, а творча енергія спрямувалась у нове русло.
  • У їхній концепції діти, ховаючись від авіазагрози, мають не сидіти в страху у понурому сірому підвалі, а можуть у фарбах зберегти згадку про зруйновані війною українські міста. Київ, Чернігів, Харків, Маріуполь – це ті міста, які уже ніколи не будуть такими, як були. Хіба на дитячих різнобарвних малюнках. З дерева та стружкових плит у підвалі зробили кімнатку, заґрунтували стіни, створили фон та контури малюнку, а на стелі з’явились яскраві хмаринки – це, щоб покращити освітлення. У композиції можна знайти пам’ятник Володимиру Великому у Києві, найбільший у світі і тепер знищений літак Мрія, церкви та собори, кущі та дерева. Ну і звісно місцини Володимирця.
Розказати вам про емоції дітей неможливо. Це треба бачити. Вони туди тепер біжать, ще й батьків із собою тягнуть: «Мамо, дивись, цей літак намалював я!» Хтозна, можливо цей малюнок літака надихне його у майбутньому, через років 10-15, конструювати уже справжні літаки, втілюючи в дитинстві народжену мрію.
Це панно розбірне. Коли війна закінчиться його винесуть звідти й розмістять десь у місті. Щоб через багато років уже дорослі колись діти могли підвести до нього свою малечу зі словами: «А це дерево тоді малював я !»
***

Серія картин «Боль и слёзы Украины» – автор Саліджон Маматкулов (Узбекістан)

Лист до Художнього фронту:

«Я, Салиджон Маматкулов, узбекский художник, член творческого объединения Академии Узбекистана, лауреат международных конкурсов карикатуристов. Работы находятся в частных коллекциях в стране и за рубежом.   

  • Огромное Вам спасибо за такой сильный и нужный Проект (Художній фронт «Разом до Перемоги !») Это Вы здОрово придумали ! Я извиняюсь за откровенность, но эти мои работы я писал сквозь слёзы и если Вы художник, то наверняка почувствуете это, глядя на них. Спасибо тебе, Украина ! Люблю тебя, Украина ! Слава твоим Героям и всему мужественному Украинскому Народу! Победа за тобой – в это верит весь цивилизованный мир ! Сил и терпения тебе !»

Відповідь: «Низкий поклон тебе, ХУДОЖНИК и ЧЕЛОВЕК – от ВСЕХ НАС !!!»

***

Коли вимушено далеко від Батьківщини, але щохвилини поруч із нею душею й з надією на швидке повернення. (Авторське фото родини Караваєвих). З Днем Прапора, мій любий непереможний, героїчний Український народе!

День Прапора України
День Прапора України
***
Серії малюнків “Незламні” та ” Серце матері”,
гелева ручка, кольорові олівці, художник Ольга Черних. 
***
Я лялькарка, займаюсь цим вже більше 10 років. Але з початком війни відчула, що душа прагне малювати. Все, що відбувалося та відбувається у нашій країні, проходить крізь серце кожної людини. Ти вже не ти – коли тобі болить за кожну начибто чужу, але вже й таку рідну людину. Мої малюнки – це біль, пропущений крізь душу. В кожному малюнку з серії “Незламні” присутні реальні події, які були у кожному постраждалому місті України. Всі вони у вигляді жінок у національному вбранні або стилізоване під нього.
***
Наступна серія називається “Серце матері”. В ній я теж за основу брала реальних людей та реальні події. Це не портретні малюнки, це теж намагання показати через що довелося пройти людям, використовуючи образи жінок в українських строях. Основна фігура промальована в кольорі, щоб підкреслити незламний дух та силу наших людей.
Вже, напевно, немає людей, які б не знали про пані Марію та її собаку. 😉
А в мене до малюнка з ними ще є й вірш:

Маленькеє тільце дрижало від страху
І годі було йти…
Стара прикривала собою собаку,
Хоч важко їй було нести.

А пес скавулів та плакали очі
Під звуки сирен над селом.
Старенька його обіймала що ночі,
А янгол їх разом – крилом.

Вона свою хустку собаці в’язала,
Щоб чути мала не могла,
Про те, як над дахом ракета “співала”,
Як потім за лісом “лягла”…

Маленька собачка до бабці тулилась,
Лизала їй руки та ніс.
Стара обіймала її та молилась,
Щоб Боженька мир їм приніс.

Як вибухи чути за лісом, у лузі,
То разом ховаються в льох
Старенький собака, старенька бабуся –
Зелена хустина на двох…

25.05.2022
Ольга Черних

Ярослав Швед, серія “Наші”, полотно, олія, 2022р.

Серія присвячена азовцям-живим, полоненим, загиблим. Втомлена, зморена, виснажена Україна обіймає кожного з них … Рефлексія на події в Оленівці

 

Художній фронт_Разом до Перемоги

Художник Анастасія Альохіна

Художник-Майстер АНАСТАСІЯ АЛЕХІНА народилася в Києві у 1987 році. Закінчила Інститут художнього моделювання та дизайну ім. Сальвадора Далі, факультет дизайн інтер’єру, де здобула базові знання в академічному малюнку та живописі. З 2014 року розпочала здійснення своїх творчих планів та завдань, до освоєння нових технік, стала активно розвивати навички та відточувати майстерність художника-живописця. При цьому спиралася на знання і ретельно вивчала техніку написання картин маслом великими майстрами минулого, вільні копії картин яких Ви можете побачити в галереї її робіт нижче. Це і Іван Айвазовський, і Альберт Бірштадт, і П’єр Огюст Кот, та ін. Замовити картину або придбати вже готову Ви можете, зв’язавшись із художником через рубрику КОНТАКТИ.

Художник Анастасія Альохіна

Замовити картину маслом, живопис

Йозеф-Марія Аухенталлер

Йозеф-Марія Аухенталлер

Йозеф-Марія Аухенталлер (Josef Maria Auchentaller ) – замовити картину – копію роботи Майстра

***

ЙОЗЕФ-МАРІЯ АУХЕНТАЛЛЕР, ЗАБУТИЙ ТВОРЕЦЬ СЕЦЕСІЇ – стаття друга і партнера Проекту, спеціального кореспондента Порталу в Парижі Iрини Есперанса (Вітебськ, Білорусь – Париж, Франція)

Josef Maria Auchentaller Автопортрет 1931 г.
Josef Maria Auchentaller Автопортрет 1931 г.

Перша персональна виставка Йозефа Марія Аухенталлер (Josef Maria Auchentaller – 1865-1949) відбулася в Музеї Леопольда у Відні близько десяти років тому, а також непомітно, як він занурився в немилість, його ім’я було відроджено разом з іменами Клімта, Мозера, Гофмана.

  • Аухенталлер був видатним художником на віденській сцені, ювелірним дизайнером, автором плакатів та ілюстрацій. Власне, він створив безліч елементів і мотивів, які використовували його колеги, адже деякі його роботи систематично приписувалися раніше Коломану Мозеру або Йозефу Хоффману. Цей альбом присвячений забутому творцеві Віденської сецесії.

Сто років забуття стали фатальними для одного з кращих австрійських художників і дизайнерів кінця XIX – початку XX століть. В даний час роботи Аухенталлера практично відсутні в музеях Австрії, а всі роботи з особистого архіву художника, які збереглися до наших днів, після його смерті були перевезені його спадкоємцями в Південний Тіроль і знаходяться в приватних колекціях. Місце розташування багатьох картин і малюнків з’ясувала Віра Фогельсбергер, але її дисертація не була опублікована. Творча спадщина художника сьогодні складається з близько 400 картин, малюнків, ілюстрацій, плакатів, текстильного та ювелірного дизайну.

  • Йозеф Марія Аухенталлер народився у віденському районі Пензінг у сім’ї з Південного Тіролю. З 1882 по 1886 рік навчався у Віденському технічному коледжі, потім вступив до Академії образотворчих мистецтв, а вже під час навчання отримав ряд премій і нагород. Першою в його житті прийшла Мюнхенська сецесія: з 1892 по 1896 рік він жив у Мюнхені. Повернувшись до Відня, він працював у журналі Jugend. Завдяки своїй художній зрілості, коли він приїхав до Відня, він швидко став головним героєм віденського художнього життя. Аухенталлер приєднався до асоціації художників, відомої як Сецесія. На початковому етапі був членом її оргкомітету (з п’ятої по десяту виставку (1899-1901).
Творча спадщина художника складає приблизно 400 картин, малюнків, ілюстрацій, плакатів, дизайну текстильних та ювелірних виробів
Творча спадщина художника складає приблизно 400 картин, малюнків, ілюстрацій, плакатів, дизайну текстильних та ювелірних виробів

Для сецесії, яка надала Відню вирішальну роль у сучасному мистецтві, Auchenthaller розробив серію плакатів, включаючи плакат і обкладинку каталогу Сьомої виставки (1900). Особливою популярністю користувалася XIV виставка Сецесії в 1902 році, яка була присвячена Людвігу ван Бетховену. Організатором виставки виступив Йозеф Гофман. Для неї Аученталлер створив великий фриз під враженням «Оди радості» під назвою «Радість – це іскра справедливості богів». Фриз Ахченталлера повинен був бути виставлений навпроти Бетховена Фриза Густава Клімта. Але через масштаби творчості Клімта його розмістили десь на краю, що навіть викликало, за словами очевидців, сварку між артистами. У центрі виставкового павільйону була статуя Бетховена Макса Клінгера, яка була оточена «Бетховеном Фризом» Клімта.

  • Це не перше звернення Аухенталлера до музики Бетховена. Раніше натхненний своєю 6-ю симфонією Пастораль, він прикрасив музичний кабінет на віллі свого тестя Тіні. Робота над музичним кабінетом присвячена виставці, яка відкрилася наприкінці минулого року у Відні (Inspirational Beethoven A Symphony in Pictures from Vienna 1900 працює до червня 2021 року). Фотографія в альбомі містить запропонований фотомонтаж його робіт і реконструкцію кабінету 1898-1899 років.

Робота Аухенталлера в портреті, жанрі, до якого він залишався вірним протягом усього свого життя, була представлена на Десятій виставці в 1901 році, включаючи повнометражне зображення його дружини Емми. У 1885 році Йозеф познайомився і відразу ж закохався в Емму Тінь, старшу дочку знаменитого ювеліра, виробника срібла і ювелірних виробів Георга Адама Шейда. Було зрозуміло, що ні соціально, ні фінансово Йозеф не підходить як потенційний зять, але закохані так відчайдушно боролися за своє щастя, захищаючи свої почуття, що тато-ювелір здався. У 1891 році Йозеф і Емма одружилися.

  • Йозеф брав активну участь у виданні журналу Ver Sacrum, офіційного органу сецесії (“Ver Sacrum” на латинській Священній весні), він був з Клімтом членом його редакційного комітету в 1900 і 1901 роках. Для журналу Auchenthaller створив дві обкладинки і численні малюнки, в основному квіткові мотиви, демонструючи стилізований лінійний підхід під впливом двовимірних стилізацій японського дерева.

Один з випусків журналу в 1901 році був повністю присвячений творчості Аухенталллера, а на сторінках представлені не тільки малюнки і графіка, але і картини, виконані в інших техніках, а також вироби декоративно-прикладного мистецтва.

  • Величезний обсяг робіт над фризом для виставки Сецесії 1902 року позначився на здоров’ї художника, крім того, здоров’я дочки почало трястися. Дружина Емми вирішила шукати кращий клімат, фінансова стабільність дозволила сім’ї переїхати на Адріатичне узбережжя. У 1903 році Аухенталлер переїхав з дружиною Еммою і дітьми Марією і Петром в італійське містечко Градо, яке більше схоже на рибальське село. Як не дивно, саме Auchenthaller зробив вирішальний внесок у розвиток свого туристичного потенціалу.

Для Градо художник розробив знаменитий плакат, наочно продемонструвавши дух модерну в рекламі: «Морський курорт Градо: австрійське узбережжя». Останній був надрукований А. Бергером у Відні в 1906 році. Спроектований архітектором Юліусом Мейредером, пансіонат Fortino управлявся сім’єю Аухенталлерів з чудовим підприємницьким духом і незабаром став улюбленим місцем віденської буржуазії.

  • Сімейні зв’язки Аухенталлера з відтінками і тонцями також зіграли ключову роль в його кар’єрі. Для ювелірної компанії свого тестя Георга Адама Шейна G.A.S. виробник срібних прикрас художник створив безліч ювелірних виробів. Він також дуже цікавився мистецтвом плаката, з самого початку добре знав про його здатність поширювати ідеї і рекламувати продукцію.

Однак з того моменту, як Аухенталлер переїхав, почалося його видалення з Віденської сецесії. З 1904 року він почав проводити літній сезон в Градо, і в цей час його контакти з віденською арт-сценою вже почали слабшати, хоча час від часу його відвідували художники Карл Молль, Альфред Роллер, Вільгельм Ліст і Максиміліан Курцвейл, а також архітектор Отто Вагнер. Через рік артист підтримав Клімта і разом зі своїми прихильниками покинув Сецесію. Це, як відзначають історики, стало початком «ізоляції» Аухенталлера від віденського художнього життя в цілому.

  • В цей час Аухенталлер присвятив всю свою увагу портретному і пейзажному живопису, продовжуючи в своєму характерному стилі відображати типові графічні елементи. Іноді він малював «похмуро атмосферні» морські і прибережні пейзажі і повсякденні сцени. Але частіше він звертався до портрета. На виставці «Арт-шоу» (Кунстшау), організованій Клімтом і його прихильниками в 1909 році, Йозеф представив портрет сина Петра.

У наступні роки художник занурився в зневіру- через низку неприємностей, дізнавшись про тривалий роман дружини Емми з місцевим красенем і пережив самогубство дочки. Менш ніж через місяць почалася Перша світова війна, і аухентхоллери, кинувши свій бізнес, поспішно виїхали в Австрію.

  • Ще один удар чекав художника на початку 1920-х років. Кращі картини і малюнки, підготовлені до персональної виставки в Аргентині, загадково зникли зі студії художника. Їх так і не знайшли, а краєзнавці переконані, що картини і малюнки були просто знищені. З пізніших робіт Аухенталлера історики виділяють його автопортрет 1931 року, ескіз портрета дружини Емми в 1945 році, в рік її смерті.

Сам художник помер в новорічну ніч 31 грудня 1949 року в Градо у віці 84 років.

Iрина Есперанса 

 

Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв

Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв

Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв (партнер Проекту-Портал незалежних художникiв) – Єдиний в Україні та Східній Європі вищий навчальний заклад з комплексної підготовки фахівців цирку та естради. Більш ніж за 55 років існування наш навчальний заклад пройшов шлях від Республіканської студії естрадно-циркового мистецтва до Академії і став провідним профільним навчальним закладом міжнародного масштабу, чиї випускники стали зірками українського та світового цирку, вітчизняної та зарубіжної естради

Фото-Факультеты Академии-Цирк
Факультети Академії
Фото-Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв
Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв
Фото-Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв
Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв.

 

Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв (партнер Проекту-Портал незалежних художникiв)

 

Зв’язатися з Академією Ви можете через рубрику КОНТАКТИ

ПАРТНЕРИ ПОРТАЛУ

Виставка художника Степана Гладуна

Виставка художника Степана Гладуна

Виставка художника Степана Гладуна  була приурочена до 100-річчя від дня його народження  і відбувалась з 06 по 13 березня 2014 року у «мистецькій галереї «Мадам Пальгрем» за адресою: м.Львів, вул.. І.Федорова,8.

***

Степан Прокопович Гладун – це український художник, іконописець та громадський діяч свого часу, який народився 6 березня 1914. Багато людей змогли відвідати виставку, яка була приурочена до 100-річчя від дня народження художника Степана Прокоповича Гладуна.

***

Степан Гладун старався впровадити в наше життя те мистецтво, яке виходить із візантійської традиції. У своїй творчості він спирався на традиційний український іконопис, наслідуючи його, подавав у новій стилістиці та інтерпретації сучасну українську ікону, продовжуючи традицію поколінь. Він розписував церкви за часів безбожної радянської влади, коли це було заборонено і всі боялися цим займатися. Тепер, з кожним роком все більше художників звертаються до християнських цінностей у своїй творчості і хочуть зробити власний внесок у розвиток сакрального мистецтва.

Ви можете глянути фотозвіт з даної виставки у мистецькій галереї “Мадам Пальмгрен”.

***

***

Родина, друзі, вчені, художники, композитори, священники, близькі знайомі, львів’яни та гості нашого міста

були присутні на відкритті виставки Степана Прокоповича Гладуна 6 березня 2014 р.

***

На виставці були представлені різнопланові роботи митця, а саме: акварельні пейзажі, живопис, іконографія. На виставі було висвітлено фрагменти творчості українського художника. Також були виставлені широкоформатні світлини з фрагментарними розписами Степаном Гладуном церкви святого Юрія у місті Рава-Руська.

***

На світлині – Микола Андрущенко і поетеса Анна Волинська.

***

Про життєвий і творчий шлях Степана Гладуна розповідає Зіновій Гладун, його старший син.

***

А на цій світлині ви бачите, як молодший син, Орест Гладун, розповідає епізод зі свого дитинства: «Я від народження мав можливість спостерігати як малює батько. Мої перші малярські спроби з’явилися у два роки. Батьки частенько мені згадували цей епізод з мого дитинства. Мене залишили самого на деякий час у кімнаті, де працював тато. Я взяв пензлі і почав розмальовувати червоною олійною фарбою білі двері. Коли батьки повернулися й побачили це видовище, то враз суворо запитали: “Що ж ти робиш?”. Та, ніяковіючи, я лиш тихо мовив – художник, малюю.  Вони розсміялися, а з того часу в мене появились кольорові олівці».

***

Дана мистецька виставка супроводжувалася музичними композиціями Соломії Ониськів – відомої  скрипальки Львівської філармонії,

австрійсько-українського симфонічного оркестру  Philharmoniker, а також оркестру старовинної музики «Барокова капела».

***

Також на виставці була присутня Анна Теодорівна Сеник, 1933 р. н. – доцент Львівського університетту ім. І. Франка, односельчанка Степана Гладуна, яка добре пам’ятає його. Її тато – Теодор Сеник був другом дитинства Степана і багато цікавого пані Анна на виставці розповіла про їх життя. Згадувала, як у 1950 році після закінчення школи вона зі своїм батьком приїхала поступати на навчання до Львова, а Степан Гладун поселив її у своєму помешкані на період вступних іспитів та допомагав з поступленням до університету.

***

На відкритті виставки також виступив Микола Андрущенко (на фото він справа), народний художник України,  професор Львівської національної академії мистецтв і дав високу оцінку творчості митця. У своїй промові він розповів про основний напрямок митця – про іконопис й про те, що художник показує цікаву особливість іконопису, яка полягає у намаганні віднайти традицію християнства через особистий досвід, при чому сакральне мистецтво іконописця легко сприймається, бо наша традиційна ікона відома, бо це, певною мірою, спільна спадщина європейської культури. Також він зазначив, що ікони, створені Степаном Гладуном наповнені глибоким духовним змістом, розумінням сутності людини та вченням Біблії.

***

Зліва направо – старший син Зіновій Гладун, Леся Дерейко, Оксана Антонишин – дружина Ореста Гладуна,

молодшого сина митця (четвертий у ряду).

***

***

Ви також бачите брошурку-буклет, який був створений і приурочений до цієї події.

***

Резюмуючи виставку робіт українського митця, можна сказати, що Степан Гладун старався впровадити в наше життя те мистецтво, яке виходить із візантійської традиції. У своїй творчості він спирається на традиційний український іконопис, наслідуючи його, подає у новій стилістиці та інтерпретації сучасну українську ікону, продовжуючи традицію поколінь.

***

15 березня 2024 року

Статтю і фотографії підготував фотокореспондент Андрій Куб’як

10 років Порталу_Культпохід у музей

10 років Порталу_Культпохід у музей

10 років Порталу_Культпохід у музей – фоторепортаж засновника Проєкту Олега М. Караваєва

Порталу 10 років, замовити картину

***

Друзі, 13 лютого 2012 року (10 років тому !!!) у цьому бурхливому світі з’явився наш Проєкт. Було все – і радість і горе, і падіння та підйоми, і невдоволення та захоплення, і сотні проблем та сотні їх рішень. За цей час через Портал пройшли в учасниках-партнерах, учасниках виставок, пленерів, конкурсів та творчих зустрічей близько 5000! художників з більш ніж 30 країн світу! Низький Вам уклін від Адмін. Команди за Вашу Відданість Проєкту, за Вашу Дружбу, Допомогу, за Ваші Таланти та Вашу чарівну Творчість! ВИ НАЙКРАЩІ !!!

***

  • Глибока вдячність всім тим, хто взяв участь у святковому заході та серед чудових полотен Айвазовського, Рєпіна, Полєнова, Саврасова, Федотова, Верещагіна, Врубеля, Ге, Васнєцова, Коровіна, Куїнджі, Боровиковського, Маковського, Шишкіна, Крамського, Корзухіна, Перова, Тропініна, Кіпренського, Левітана, Шевченка, Глущенка, Марчука, Нестерова

бродили, захоплюючись і надихаючись, художники та партнери Порталу:

Тетяна Дубровіна, Дмитро Михайловський, Олена та Сергій Григор’єви, Ірина та Олег Караваєви, Анастасія та Максим Альохіни з сином, Ганна Колесник, Юлія Орлова, Олена Жигилевич, Альона Дубова-Караваєва з донькою, Денис Толстун, Інна Щеглова та Ганна Прохорова.

  • Кожен художник-учасник культпоходу отримав презент – 5% дисконтну карту для придбання будь-яких художніх матеріалів у партнера Порталу.

Дисконтная праздничная карта

ФОТОРЕПОРТАЖ

Культпохід у Київську Філармонію

Культпохід у Київську Філармонію

Культпохід до Київської Філармонії – фоторепортаж автора Проекту Олега М. Караваєва

На запрошення нашого друга та партнера Портала, головного перкусіоніста Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України Геннадія Хлопотова 19 січня у Свято Хрещення відвідали музичну програму “Різдвяні симфонізми” за участю:

– Головного диригента Народного артиста України Володимира Сиренка та

– відомого українського композитора Івана Небесного

Непопсова Боснія_Серби_Візирі_Водопади та Сіль

 Непопсова Боснія_Серби_Візирі_Водопади та Сіль

Непопсова Боснія_Серби_Візирі_Водопади та Сіль – фоторепортаж спец.корр-та Портала Елены Чебаненко

  • Боснія і Герцеговина – чудова балканська країна, що вражає красою природи, культурним різноманіттям. та складною історією. На жаль, серед українських туристів вона не має особливої ​​популярності. А дарма. Адже залишитися байдужим до того, що можна побачити, почути та дізнатися у цій країні просто неможливо! Переживши несподіваний візит до Боснії, я не можу перестати говорити про неї (підтвердження тому – довжина моїх попередніх репортажів, на правах реклами 🙂 Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 1 ; Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 2 ; Герцеговина-земля рік, легенд та м’яса )

Ностальгія змушує мене продовжити і зазирнути в затишні куточки Боснії, щоб ще раз поринути в неповторну атмосферу регіону і, можливо, переконати когось наслідувати мій приклад. Отже…

БАННЯ ЛУКА: САМИЙ СЕРБСЬКИЙ МІСТО БОСНІЇ

Забавное название для очень серьезного города… Банья Лука – фактическая столица Республики Сербской, одной из двух частей государства Босния и Герцеговина, официально возникшая в 1995-м году после гражданской войны между босняками-мусульманами и местными православными сербами. Жуткая резня прекратилась после вмешательства международного сообщества, которое изобрело экстравагантный способ политически обустроить многострадальную державу, поделив ее на две практически независимые части: Федерацию Боснии и Герцеговины и Республику Сербску. С тех пор Банья Лука как столица узаконенных сепаратистов стала главным оплотом и надеждой всех сербов страны.

  • Оплот цей дуже передбачуваний. Окрім наявності тут відповідних адміністративних установ, місто всіляко намагається бути “хорошим сербом”, у зв’язку з чим прикрасило майже кожен свій кут православними храмами, обвішало сербськими триколорами всі стовпи і періодично вустами своїх лідерів просить Путіна Вучича (президента великої Сербії) підтримати братів. “То навіщо ж туди їхати?!” – Запитайте ви. Потенційне і дуже логічне питання. Справді, туристів у Баньє-Луці досить мало. І справа тут, найімовірніше, не в політиці. Місто об’єктивно програє архітектурної елегантності та колориту решти Боснії, виглядаючи трохи… по-соціалістичному. Чому? 1969-го року страшний землетрус повністю зруйнував Банью Луку. Відбудовувати її довелося у югославську епоху, тому все сходиться. Проте заїхати на “сепаратистський вогник” все ж таки варто. І ось вам три приводи.

Привід №1: відчути контраст з рештою країни. Замість маленьких кафешок та строкатих ринків – суворі проспекти та облаштовані парки. Замість кам’яних будинків – панельні висотки. Замість азана – дзвін дзвонів (в основному; мечеті в місті теж є і, як не дивно, досить відвідувані). До речі, вся ця “нетрадиційність” на перевірку виявляється дуже милою. Напевно, тому місцеві жителі дуже люблять гуляти – здається, що тільки цим вони цілий день займаються. Ну, кожному своє.

  • Привід №2: чисто з поваги. Як виявилося, Банья Лука – дуже стародавня штука. Поселення на її місці існувало ще за часів Стародавнього Риму. Речовий доказ цього – фортеця Кастел, що красується в центрі міста, початок будівництва якої припадає якраз на відповідний незапам’ятний період. І той факт, що перші письмові згадки нині здорової назви місцевості датуються аж 15 століттям, ніяк не применшує свідчень, залишених каменем.

Привід № 3: таки через кумедну назву! Є багато версій, звідки воно таке дивне. Але найправдоподібніша – найочевидніша. “Банья” – це лазня, а “цибуля” – це порт. Ось і отримуємо спа-курорт. І це метафора. На околицях міста повним повно термальних джерел з рекреаційною інфраструктурою, що притягують любителів себе. І якщо ви один з них – їдьте до Баньї!

ТРАВНИК: НАЙБІЛЬШЕ ІСЛАМСЬКЕ МІСТО

Травник – це напіврозкрита книга, затиснута між стрімких скель у долині річки Лашви у самому серці Боснії. Тут сонце встає згодом і сідає раніше, але світить так, як ніде. Вузькі вулички, потаємні дворики, нескінченні мінарети та цвинтарі… Атмосфера дуже нагадує Стамбул… Не дивно. Адже Травник – це місто візирів! Майже 200 років 77 Османських намісників керували звідси всією Боснією, зробивши Травник своєю столицею. Деякі навіть стали Великими візирями – тобто. прем’єр-міністрами усієї Імперії. А багато хто закінчив свій життєвий шлях на підвладній землі. На центральній вулиці міста красуються мавзолеї двох Великих – найсправедливішого і найжорстокішого. (Останній, до речі, спричинив виникнення багатьох інших травницьких могил).

  • Статус столиці зобов’язував: окрім місцевих, у місті за обов’язком служби мешкали і численні турки, і албанці, і італійці, та інші європейські заробітчани. І всі вони нескінченно страждали – від суворої зими, від дивної їжі, від невідомих хвороб, від особливостей ведення боснійського бізнесу… Та й узагалі – від образи! У ті часи мало кому хотілося опинитися в богом забутій долині на краю світу з великими шансами і бути забутим. Але робити було нічого: можновладці керували як могли, а простий народ намагався вижити. Ну а запорукою виживання був своєчасний обмін новинами та політичними прогнозами. Для цього було просто ідеальне місце. Плава вода (або Блакитна вода) – це народжене однією з травницьких скель водне джерело, яке після короткого, але дуже бурхливого шляху впадає в річку Лашву.

На березі Плави води збиралися місцеві біги (землевласники та інші авторитети), обговорити, яку нову напасть їм приготувала доля. Результати дебатів – чи то пророкування приїзду нікому непотрібного консула, чи необхідність чергового походу на Сербію – швидко розносилися базаром, а далі – по всьому місту. Так працював тодішній Твіттер. Сьогодні ж Плава вода – це улюблене місце відпочинку городян та приїжджих. І якщо тут досі пліткують – то лише під каву та гарну їжу. А їжа справді чудова! Адже саме в Травнику готують споконвіку найкращі у всій Боснії чевапчічі (маленькі кебаби). Фарш з різних видів м’яса і бульйон, яким присмачують блюдо, справді гідний найвищих похвал! (Перевірено багатоденним досвідом обжерливості у всіх куточках країни).  

  • Але повернемося до Османів. Вони суттєво вплинули не тільки на суспільні звички, а й на вигляд Травника. Зокрема – добудували фортецю, що височіє над містом, яка в різні часи була і палацом, і казармою, і складом, і в’язницею. Масштаби і збереження споруди поруч із видом на місто, що відкривається з пагорба, вражають, тому відвідування фортеці – обов’язковий пункт програми будь-якого туриста. Крім того, турки збудували в Травнику аж 16 мечетей, більшість із яких збереглися досі. На приземному поверсі однієї з них (Базарної або Кольорової) є критий ринок – небачена справа для місця культу. Повторно зустріти щось подібне неможливо, оскільки мечеть є абсолютно унікальною. А коли в час з інтервалом у кілька секунд з усіх мінаретів міста починає звучати заклик на молитву, мурашки по шкірі бігають у всіх – навіть у християн. До речі, причини охочого ухвалення боснійцями ісламу досі залишаються загадкою історії. Проте факт залишається фактом. І якщо сонце в Травнику світить сильніше, ніж скрізь, то й Аллаха шанують тут більше, ніж будь-де. А якщо Травник – це напіврозкрита книга, то сюжетом її наповнив великий уродженець міста, Нобелівський лауреат, письменник Іво Андрич. Його чудовий роман “Травницька хроніка” розкриває душу столиці візирів набагато краще, ніж будь-який репортаж.     

ЯЙЦЕ: НАЙВОДНІШЕ МІСТО БОСНІЇ

Яйце – ось справді кумедна назва! І означає воно те, про що всі могли подумати, а саме – “яєчко”. Припустити, чому це прекрасне місто так дивно обізвали трохи складніше. Справа в тому, що одна з гір, що височіють над ним, за своєю формою нагадувала середньовічним боснійцям яйце – ось вони і не стали особливо креативити. Адже тодішні місцеві мали справи важливіші. Незважаючи на скромні розміри, в 14-15 століттях місто було столицею Боснійського Королівства – балканської супер-держави, що кошмарила всіх наявних сусідів. Тут коронувалися, мешкали і вмирали королі, включаючи останнього – Степана Томашевича Котроманіча, котрого на власній землі віроломно вбили турки. До речі, саме взяття Яйця, що відчайдушно оборонявся, ознаменувало остаточний перехід Боснії під владу Османів. Останні зазвичай собі нічого не стали руйнувати. Натомість це зробили серби під час Боснійської війни 20-го століття (теж, до речі, дуже навіть у своєму стилі). Проте після всіх перипетій сучасникам дісталося багато.

  • А саме: багатовікова фортеця невідомої давності, що практично повністю оперізує місто; святилище бога Мітри, що свідчить про давньоримську сторінку в історії місцевості; руїни церкви святої Марії, в якій коронували Степана Котроманіча та зберігали мощі святого Луки – дивний весільний подарунок дружини останнього монарха; безліч мечетей з мінаретами і без (виявляється, такі теж бувають); катакомби – висічена в скелі підземна церква, яка планується як королівська гробниця, але не склалося; і навіть залізний Ейфелів міст, який за повір’ям спорудили з деталей, що залишилися після будівництва Ейфелевої вежі. В результаті, природно-культурний ансамбль Яйця – без 5-ти хвилин пам’ятник Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, який розповідає в картинках історію Боснії та Балкан загалом.

Але головні пам’ятки міста створили не люди, а матінка-природа. Майже всі боснійські міста стоять на річках. Малюсеньке Яйце облаштувалося одразу на двох! У центрі міста ефектно (перпендикулярно!) зливаються Плива та Врбас. І роблять вони це не просто, а за допомогою 20-ти метрового водоспаду! Водоспаду цьому всього (або аж?..) 50 000 років і своїм виникненням він завдячує туфу – м’якій породі на дні русла Пліви. Повіками вода розмивала камінь, якому все набридло: скеля обрушилася – і вуаля! Виник природний феномен, що скидає у період повноводдя у сусідній Врбас до двохсот кубометрів води за секунду. Гарно до жаху. Але це ще не все. 3-кілометровий мальовничий променад вгору за течією Пліви веде ще до двох водойм – Плівських озер, Великому і Малому. Ці місця створені та облаштовані для майже райського відпочинку. Робити можна практично все: їсти, пити, займатися водним спортом, ловити рибу (наприклад, тут проводиться СВІТОВИЙ чемпіонат з лову річкової форелі) або марно тинятися. Але головна місцева пам’ятка – це Млінчичі.

  • На перешийку між двома озерами течія утворила природну греблю, на якій багато століть тому були побудовані десятки маленьких і дуже кумедних хатин – дерев’яних млинів. Видовище казкове і, здавалося б – чисто декоративне. Але немає! Ці лялькові будівлі напрочуд функціональні. Сотні років вони мололи муку для місцевих жителів, а сьогодні продовжують це робити для всіх бажаючих. Два млини працюють і досі. І в літній час будь-хто може прикупити їхню продукцію з запалу з жару. Чудовий сувенір!     
ТУЗЛА: НАЙСОЛОДІШЕ МІСТО БОСНІЇ        

Тузли. Ну дуже популярний топонім. Свої Тузли є і в Туреччині, і Румунії, і навіть в Україні. У перекладі з турецької це слово означає “солона” або “соляна”. Отже, всі Тузли у світі так чи інакше пов’язані сіллю. У тому числі – боснійська, найінтригуюча. Місто Тузла знаходиться на півночі Боснії. І робить це він вже давненько – з часів неоліту (тобто років так 7 тисяч), у зв’язку з чим по праву вважається одним із найстаріших поселень у Європі. Колись на місці нинішніх Балкан хлюпалося Паннонське море, але 600 000 років тому воно зникло. А ось сіль залишилася. Ішов собі одного разу з поля десь у районі нинішньої Тузли втомлений селянин, вирішив випити води з гірського струмка – поперхнувся. Водиця виявилася жах якась гидка, бо солона. Виявилося, що струмок протікав через соляну гору, тож доля його була вирішена наперед. Та й тих, хто почав потім цю гору розкопувати, – теж, оскільки видобутий товар однозначно обіцяв непогані бариші. Утворилося поселення – і помчало. На тузланському білому золоті заробляли всі, кому не ліньки: і стародавні аборигени, і Османи, і австрійці, і навіть югославські соціалісти. До речі, вугілля (ще одне багатство краю) знайшли, коли шукали чергові соляні поклади. Словом, місто виявилося не тільки народжене, а й вигодоване сіллю.

  • Тузла сповнена екстравагантних пам’яток. Наприклад, тут є мечеть з унікальним мінаретом: над балкончиком, на який виходить муедзін для заклику на молитву, височить щось на зразок альтанки з куполом, що нагадує шпиль католицького собору. Є кафе, стіни якого (у тому числі – у вбиральнях) прикрашені химерними мозаїками. А в центрі міста красуються єдині у своєму роді озера з морською водою – Тріо Панноніка. В пам’ять про зникле море місцеві вчені примудрилися дістати з надр землі і втримати на поверхні справжнісіньку морську воду! Нема чого сказати – постаралися. Але саме символічне місце у Тузлі – це Соляна площа. За часів Османів на ній було викопано кілька колодязів, з яких місцеві набирали воду, випаровуючи яку кожен отримував свою порцію білого порошку. На початку 21-го століття один із цих колодязів розкопали та прикрасили пам’ятною табличкою, зміст якої проводить паралелі між сіллю та любов’ю. Так, тузланці люблять свою сіль. Тому і їжа в ресторанах часто буває пересоленим :).

*          *          *

Така вона – чарівна та зовсім непопсова Боснія. Про неї можна перестати писати, але не любити цю складну, різноманітну та неймовірно красиву країну зовсім нереально. І нехай її народ по-різному вірить, по-різному готує чевапчичі, зловживає сіллю чи рветься до Сербії – ракію п’ють усі та скрізь! Миру їм і розуміння. І більше туристів з України. А для цього –

НВБД ! – Нехай Все Буде Добре!  

З повагою,

спеціальний кореспондент Порталу Олена Чебаненко 

 

 

Непопсова Боснія_Серби_Візирі_Водопади та Сіль – фоторепортаж

Київський Лувр Володимира Чайки

Київський Лувр Володимира Чайки

Київський Лувр Володимира Чайки – фоторепортаж засновника Порталу Олега М. Караваєва

       Тільки лінивий ще не писав про цей під’їзд будинку № 11 А по вулиці Райдужній в одному зі старих спальних районів столиці України. Кілька років тому і я, прочитавши і зібравши відповідну інформацію, поділився їй в одному з щомісячно публікованих циркулярів (email-розсилок) для учасників-партнерів нашого Проекту.

  • А недавно вирішив особисто переконатися в правдивості різнокаліберних репортажів і відео-роликів і відвідав цей незвичайний об’єкт. Багато писати про побачене значення немає, можете прочитати докладніше в інтернеті, а ось показати у своєму фоторепортажі цю красу, цю титанічну працю великого Майстра вважаю своїм професійним обов’язком.

Скажу тільки одне – низький уклін талановитому художнику та скульптору Володимиру Чайці ( цього 2022 року йому 70 років ! ) за його самовіддану безоплатну працю, величезне людське спасибі за можливість доторкнутися до прекрасного, міцного йому здоров’я та сил продовжувати творити та радувати себе та людей!

( при бажанні див. Відеорепортаж ТК “1+1” про Володимира Чайку (2020 р.) )

  • Цінуйте і творіть красу навколо себе, менше нервуйте і не притягуйте думками негативне, більше цікавтеся, пізнайте, подорожуйте і ділитеся побаченим з оточуючими.

***

Кому цікаво можете також заглянути і паризький Лувр за допомогою мого

Авторського фоторепортажу !

І девіз Вам нашого Проекту – ПВБХ! Нехай все буде добре !

Завжди до ваших послуг,

Олег М. Караваєв

 

 

Герцеговина-земля річок, легенд та м’яса

Герцеговина-земля річок, легенд та м’яса

Герцеговина-земля річок, легенд та м’яса – фоторепортаж спец.корр-та Портала Олени Чебаненко

  • Герцеговина – історична область на півдні Боснії та Герцеговини. “Одна з двох”, – слід зробити логічний висновок з назви держави. Але немає. Одна із трьох! Політичний устрій сучасної Боснії та Герцеговини здатний зацікавити будь-кого. Адже країна складається з двох практично незалежних частин, одна з яких ділиться на дві автономні освіти. Так ось: Боснія та Герцеговина – це (1) Республіка Сербська та (2) Федерація Боснії та Герцеговини. У свою чергу остання складається з двох федеративних суб’єктів, одним з яких Герцеговина і є. Занадто багато “одна з”… Як же так вийшло?

У 15 столітті розрізнені землі сучасної Герцеговини увійшли до складу Боснійського Королівства. Тоді ж з’явилася назва області. Воно пов’язане з боснійським феодалом Степаном Вукчичем, який у 1448-му році отримав титул “воєводи” або “герцога”, а його володіння, які раніше мали назву “Хум”, стали Герцеговиною – тобто. “землею герцога”. За часів Османів значна частина жителів області прийняла іслам. А ось південні герцеговинські райони історично населяли хорвати-католики. Таким чином, відтоді й досі населення краю ділиться на дві основні етнонаціональні групи: босняків (боснійських мусульман) та хорватів. За часів Боснійської війни 1992-1995-х років історичні зв’язки спонукали Хорватію до спроби встановити контроль над герцеговинськими землями. Тобто. спочатку у громадянській війні брали участь 3 сторони: боснійці, серби (Республіка Сербська) та хорвати. Останні демонстрували не меншу жорстокість, ніж православні брати. Примусова “хорватизація” боснійських мусульман супроводжувалася етнічними чистками. Багато міст були захоплені та суттєво зруйновані. Однак доля змусила боснійців та хорватів об’єднатися проти більшого зла у вигляді армії Республіки Сербської. У 1994-му році була утворена Федерація Боснії та Герцеговини, яка включила в себе населені хорватами землі. Отже, зберігши свою етнічну неоднорідність, Герцеговина оформилася політично.

МОСТАР – МІСТО НАВКОЛО МОСТУ

На заході Герцеговини в долині річки Неретви розтягнувся Мостар – неофіційний адміністративний центр області та найбільш відвідуване місто всієї країни. Дивна річ: символом усієї його історії став не замок чи собор, а звичайнісінький міст! Хоча ні, зовсім не звичайний. Місто як цілісне поселення виникло в 15-му столітті і вже тоді отримало назву Pons (тобто “міст”) на честь конструкції, що сполучає береги Неретви в ті часи. Але той міст канув у Лету. А на його місці за часів Османів при Сулеймані Чудовому (16-е століття) було збудовано справжній красень – арочний Старий Міст. Елегантний вигин його спини – тиражована боснійська панорама. Не дивно! Адже йдеться про архітектурний шедевр. 30 метрів завдовжки, 4 метри завширшки і 24 метри заввишки… Ця тендітна, майже кругла конструкція мала всі шанси впасти під своєю вагою. Кажуть, головний архітектор зник у невідомому напрямку ще до того, як з його твору було знято будівельні опори, бо побоювався гніву султана, який обіцяв його стратити, якщо міст не вистоє. До речі, про архітектора, який даремно (як виявилося) втік. Ним став Мімар Хайреддін, учень великого Мімара Сінана – головного архітектора Османів, серед творів якого мечеті Шехзаде та Сулейманія у Стамбулі. Інші ж учні Сінана побудували індійський Тадж Махал та турецьку Блакитну мечеть. Так що Хайреддін опинився в дуже гідній компанії.

  • Отже, Старий Міст не тільки пережив власне відкриття, але й простояв у первозданному вигляді більше 4-х століть, давши місту нову назву: Мостар – “вартовий мост”. Населення умовної столиці Герцеговини було етнічно неоднорідним. Міст став своєрідним символом, що об’єднав її боснійську (ісламську) і хорватську (католицьку) частини. Так було до Боснійської війни кінця 20 століття. У листопаді 1993 року Армія боснійських хорватів 2 дні обстрілювала Старий Міст зі ста гармат. В результаті і сама будова, і башти біля основ, і частина опорної скелі… і символ мирного співіснування були зруйновані. Після війни та об’єднання Боснії з Герцеговиною міжнародні організації та низка європейських країн (зокрема – Хорватія) вважали за свій обов’язок відновити архітектурний шедевр. Повністю реконструйований мостарський Міст було відкрито 2004-го року, а вже 2005-го сам міст і історична частина міста навколо нього, що вціліла після війни, отримали статус пам’ятника Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні більша частина населення Мостара – це хорвати, а місто, як і раніше, неформально розділене на дві частини. У них п’ють різне пиво, вболівають за різні футбольні команди, ходять до церкви чи мечеті та не заохочують змішані шлюби. Проте явного антагонізму немає. І нехай причиною цього буде унікальний символ – так, новий, але Старий Міст!

 БЛАГАЙ – Фортеця і дерева

На початку річки Буни знаходиться село Благай – мальовниче місце з багатою історією. Назва села – це вказівка ​​на приємний місцевий клімат або “м’яку погоду”. І дійсно! На берегах Буни розкинулися справжні середземноморські пейзажі: скелясті гори вкриті кипарисами, уздовж доріг ростуть ароматні олеандри, сади манять гранатами та фініками. Пробравшись крізь всю цю пишність по звивистих стежках на найвищий на околицях пагорб, ми потрапляємо в справжнісіньку давню фортецю – Степан-Град. Її будівництво розпочалося ще в античні часи. До 11 століття споруда стала головним фортифікаційним пунктом регіону, а ще через три століття – резиденцією герцога Степана Вукчича (того самого феодала, з ім’ям якого пов’язане виникнення назви “Герцеговина”). Незважаючи на те, що безпека фортеці залишає бажати кращого (19-го через вибух порохового складу частина укріплень були зруйновані), відвідати її дуже варто. Адже пейзажі Степан-Града, що відкриваються з оглядових майданчиків, змушують забути про втому від підйому на високу гору. Крім того, існує повір’я, що герцог Вукчич, покидаючи фортецю, сховав десь у її околицях скарб. І ніхто не знає, кому пощастить його знайти.

  • Але головна перлина Блага знаходиться не на горі, а біля її підніжжя. З темної печери у прямовисній скелі витікає смарагдова вода. Це і є джерело Буни, що переростає в річку, що зміялася. А затишний та наповнений гармонією куточок біля материнської для Буни печери став ідеальною точкою для будівництва Текії дервішів. Дервіш – мусульманський аналог ченця або аскета, часто – бідняка, що пов’язано із забороною мати будь-яку власність. Дервіші бувають мандрівними або живуть в обителях. Так ось текія – це місце проживання осілих або зупинки мандрівних дервішів, в якому відбуваються їхні обряди. Сім сутностей складають текію: будинок, сходи, спокійна вода, текуча вода, скеля, могила та печера. У Блазі дотримано всіх цих вимог. Передбачається, що обитель дервішів на початку Буни була побудована відразу після встановлення османської влади в Герцеговині. Існує кумедна легенда, згідно з якою раніше у Бунській печері жив кровожерний змій, якому щороку віддавали на обід обраних жеребом дівчат. Якось жереб упав на доньку Степана Вукчича. Робити не було чого – прощавай, доню! І ось від вірної смерті бідну жертву врятував дервіш, що прибув із Сирії, який убив ненависного змія. Герцог Степан був такий радий цій події, що відразу віддав врятованого сина дервішу в дружини, а на місці вчинення подвигу побудував текію. Легенда, звісно, ​​сумнівна, але прийнятна. Головне в наступному: текія – це не споруда, а місце. Тому не так важливо, хто і коли її збудував. Будівля не раз руйнувалася каменями, що подавали зі скелі. Сучасну версію було зведено аж у 19-му столітті. І нехай сьогоднішня текія не дуже стара, вона залишається місцем сили, що притягує мільйони туристів будь-якого віросповідання.
СТОЛАЦ – СВІТ КАМ’ЯНЮ

Столац – найстаріше місто Герцеговини. Його історія розпочалася ще за часів Стародавнього Риму. З того часу вже багато століть місцева річка Брегава живить життя на своїх берегах. Життя це зроблено з каменю. І наймасштабніше його застосування – Відоська фортеця, названа на честь старого топоніму річки-годувальниці. За часів правління вже не раз згаданого герцога Степана вона стає найбільшою фортечною спорудою усієї Боснії (у цей же період з’являється і сучасна назва міста – Столац). Насичена біографія фортеці довгою у 500 років опинилася під загрозою свого завершення у 20 столітті. Місцеві жителі тягали каміння з стін, що руйнуються, для будівництва будинків. Зараз споруда взята під охорону держави та активно відновлюється, продовжуючи вражати відвідувачів. Дорогу до нього прикрашають барельєфи із зображенням Страстей Христових. Сама ж фортеця – це трирівневий ансамбль із вежами, арочними прольотами та довгими хребтами стін. А ще – невід’ємними для Герцеговини панорамами, які не перестають вражати.

  • До речі! Чому ж населення Столацу практично знищило культурну пам’ятку заради банальної вигоди? Справа в тому, що традиційно практично все в місті будувалося з доступного каменю, а використовувати дерево могли собі дозволити лише багатії. Будь-кому впадуть у вічі місцеві дахи: всі будівлі покриті не черепицею, а тонкими кам’яними пластинами. Але найінтригуючіші історії пов’язані зі столацькими мостами. У центрі міста стоїть Інат-Чупрія – кам’яний міст, що вражає своєю безглуздістю: кривий вигин, несиметричні арки, різні за шириною опори… Як же так вийшло, що в країні епохальних мостів з’явилося це непорозуміння? Ще одна легенда! Справа була у 16-му столітті. Місцевий правитель разом із усім чоловічим населенням вирушив на війну. За його відсутності місто захопила зграя головорізів, ватажок яких наказав столацьким архітекторам побудувати на свою честь найбільший міст на околицях. Майстри боялися загарбників, а й гніву легітимного правителя остерігалися. В результаті конструкція була споруджена, але у вигляді, що викликає повсюдний сміх. Втім, замовник не помітив знущання. Таким чином, новий міст виник “з інату” – ісламського духу протиріччя. А ще – у Столаці є приватний міст – імені Сашка Кашикович. За легендою (Карл?!) Дівчина закохалася в іновірця, який жив на іншому березі річки. Проте її батько був категорично проти цього роману. Сашко продовжила зустрічатися із коханим під покровом ночі. І ось одного разу, перебираючись через нешироку, але розбурхану Брегаву на побачення, бідолаха примудрився потонути. Сашка віддали заміж за нелюбого. А на згадку про романтику, що перервалася на півдорозі, вона і побудувала власний міст.
  • І про головне каміння. Поблизу Столаца знаходиться Радімля – найбільший у світі некрополь стечків. Стечки – середньовічні надгробні пам’ятники, поширені у Боснії та сусідніх країнах. Довгий час вважалося, що каміння залишили стародавні греки, проте пізніше з’ясувалося, що період їх створення припав на 13-16 століття. Стіки (від південнослов’янського “стоячий”) пов’язують з богомільством – релігійним рухом, що зародився на Балканах, згідно з яким здобуття близькості до Бога передбачає відчуження від погрязлого в гріхах світу. Стічки є пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тому Радімля – ​​одне з найбільш відвідуваних місць у Боснії. Різноманітність надгробків некрополя вражає: плити, ковчеги, хрести, скошені грані… Але найінтригуюче – це орнаменти, які висічені на камені, значення яких досі залишаються загадкою. Якщо з виноградними лозами, світилами та стрілами все хоч трохи зрозуміло, то зображення людей – та ще дилема. Наприклад, що може символізувати чоловіча постать із непропорційно великою піднятою рукою?.. Символ влади, який каже, що під надгробками спочивають воєводи?.. Чи звернута до сонця молитва?.. Чи загроза помститися після смерті?.. Запитань багато – відповідей майже немає . Проте намагатися шукати їх дуже цікаво.

 ПОЧИТАЧ – МІСТО-Фортеця

Почитель – унікальне місце на карті Герцеговини. Маленьке місто-музей, що зберегло на максимум відсотків свій історичний вигляд. Тут немає хмарочосів, торгових центрів чи МАФів. Та й будівлі молодші 19-го століття не сильно впадають у вічі. Почитель – це результат фортифікаційних зусиль, покликаний захистити долину річки Неретви і вихід до Адріатичного моря від османів, що облягали Герцеговину. Зусилля далися взнаки: Почитель був узятий, а разом з ним впала і вся земля герцога. Османи не стали руйнувати існуючу фортецю. Навпаки – вона була розширена та укріплена. А ось загальний вигляд міста змінився, набувши орієнтальних рис. Особлива заслуга у цьому належить турецькому полководцю Шішману Ібрагім-паші. Він народився в Шанувальнику, а кар’єру робив у Стамбулі. Проте, вибившись у люди і розбагатівши, не забув свого рідного міста і почав обдаровувати його всілякими дарами. На кошти знаменитого громадянина були побудовані Сахат-Кула (годинна вежа, в якій жили правоохоронці міста), хаммам, заїжджий двір та кухня для бідних. Крім того, Шішман Ібрагім-паша допоміг відремонтувати після пожежі міську мечеть, шпиль якої в парі з 400-річним кипарисом, що росте біля будівлі, велично височить над долиною Неретви. Словом, незважаючи на скромні розміри, місто однозначно засуджує кілька годин туристичного часу. Облазити фортечні стіни і постаратися не вбити в вежах різних форм і розмірів… А потім – насолодитися справжньою атмосферою Османа на звивистих кам’яних вуличках… Ну і обов’язково – пережити черговий шок від мальовничої місцевості навколо. А ще – як не дивно, але в шанувальниках знаходиться одна з найстаріших у Боснії колонія художників, у фонді якої зібрані тисячі творів, створених живописцями, скульпторами та графіками з усього світу. Тож і любителі мистецтва не залишаться розчарованими.

ТРЕБІНЬЯ – СОНЦЕ І ПЛАТАНИ

Требіння – чергова плутанина на політичній карті Боснії. Ця південно-східна точка країни практично на кордоні з Хорватією завжди була частиною ісламо-католицької Герцеговини. Проте історично місто населяли серби. Більше того, за часів османів він був важливим центром опір турецьким загарбникам. А за результатами Боснійської війни увійшов до складу Республіки Сербської. Очевидно, що вигляд міста досить православний і… агресивно антибоснійський. Як і в решті сербської частини країни, тут все рясніє написами, що славлять відповідних військових лідерів (до речі, офіційно – засуджених військових злочинців). Тут вшановується пам’ять занепалих православних і стверджується, що Косово – це Сербія. Виглядає дивно, ну та гаразд.

Требіння, як і будь-яке боснійське місто, було б неможливим без річки. В даному випадку ім’я їй Требішниця – химерна водойма, яка одну половину свого шляху тече на поверхні, а другу старанно ховається під землею. Зв’язок назви річки і міста, що стоїть на ній, – лише одна з версій. Найпопулярніше пояснення виводить ім’я поселення від слов’янського “тербині” – “очищена від лісу земля”. Перша згадка про Требіння датується 10 століттям. А далі історія міста співзвучна з історією всієї Герцеговини з тією різницею, що іслам тут не прижився. У Требіньї є мечеті, проте азана (заклику на молитву) з них не почути. Та ніхто б на нього й не відгукнувся. А ось затребуваних православних храмів у місті достатньо. Головний з них – Херцеговачка Грачаниця, яка дивиться з гори. Храм був зведений зовсім недавно (2000-го року), але швидко став місцем масового паломництва.

  • Незважаючи на пташині права ісламу, османська архітектурна спадщина в Требіньї більш ніж значуща. У 18-му столітті з метою захисту південних кордонів Імперії в центрі міста було збудовано рівнинне артилерійське укріплення – фортеця Кастел. Пізніше ансамбль фортеці був доповнений австрійськими спорудами (спадщина правління Австро-Угорщини). За висотою та стилем вони не сильно вписувалися в початкову логіку будівництва, проте до такої дисгармонії все швидко звикли. А ось найбільш вражаючим архітектурним проектом османів у Требіньї, як водиться, став міст, цього разу – імені Арсланагіча. Арслан-Ага – приїжджий житель міста, який отримав дозвіл від султана збирати мито за перехід через річку. Оскільки міст грав важливу роль у торговельному сполученні, бізнес Арслан-Агі та його спадкоємців активно процвітав. Хтось платив, хтось заробляв. Але це не головне. Головне – нащадкам дісталося чудове творіння рук людських (а саме – ще одного учня Мімара Сінана!), без якого панорама міста була б незавершеною.

І нарешті про платани. Требіння – найтепліше місто Герцеговини. 260 днів на рік його гріє (а іноді – і палить) сонце. У такій обстановці просто необхідна тінь, а природна зелена баня – прекрасний спосіб її забезпечити. У центрі міста біля фортечних стін розташувалася затишна площа під платанами. 16 дерев були посаджені на ній у 1890-му році і з тих пір зуміли вимахати до величезних розмірів і заввишки, і завширшки. На площі стоїть старий готель з культовим літнім кафе, в яке місцеві та гості Требіньє регулярно приходять на філіжанку кави. Не дивно – адже становище кафе дуже стратегічне: з його затінених платанами столиків відкривається чудовий краєвид і на фортецю, і на міський парк, і на ринок, і навіть на кафедральний собор. Загалом, Требіньє – це не лише християнські та мусульманські пам’ятники, а й тепло під покровом столітніх дерев.

БОНУС: КРАВИЦЯ – ВОДОПАД З ВОДОПАДІВ

І фінальна історія про герцеговинську річку. На цей раз ім’я їй Требіжат. Тече вона собі спокійно багато кілометрів, струмує неквапливими потоками крізь лісові зарості… І ось у районі містечка Студенці всі ці потоки різко обрушуються з 28-метрової висоти до природного амфітеатру. Перед поглядом битого наповал спостерігача постає Кравіца – десятки водоспадів, що утворює півкільце діаметром 120 метрів! Видовище це здатне шокувати будь-кого. За серпанком водяних бризок ховаються сильні потоки чистої води. Вони облизують химерні скелі, розбиваючись об дзеркало спокійної лагуни. Самі ж скелі вкриті різноманітною рослинністю, що виглядає як робота вмілого ландшафтного дизайнера, а не матінки-природи. У Боснії безліч водоспадів – гори та річки роблять свою справу. Але Кравиця – це безумовний шедевр головного у світі художника, побачити який хоч раз у житті просто необхідно!

*         *          *

  • Закінчуючи свою розповідь, я змушена повернутися до назви репортажу. Абсолютно очевидно, що Герцеговина – край нескінченних річок та гарних легенд (а ще – фортець і Степана Вукчича). Так що ж м’ясо?.. Є! Своє та унікальне. Герцеговинський пршут – це в’ялено-копчений свинячий окіст, захищений за походженням продукт. Він дуже відрізняється і від балканських аналогів, і від побратимів з Іспанії (хамон) та Італії (прошутто). Справа тут у особливому кліматі. Пршут виробляється у вузькому поясі Західної Герцеговини, куди доходить повітря і теплої Адріатики, і з холодних північних гір. Адже для в’ялення м’яса надзвичайно важливо, які вітри його обдмухують. Для герцеговинців основний спосіб отримати пршут на стіл – це віддати стегенця на обробку в пршутану, місце, де фахівці виготовлять продукт за всіма правилами тривалої та трудомісткої технології. Через 9-18 місяців після старту процесу щасливий замовник отримує можливість насолодитися ніжним та ароматним м’ясом. Турист може спробувати локальний спеціаліст у будь-якому кафе чи ресторані регіону. Окрім пршуту, є й інші м’ясні делікатеси – в’ялена яловичина, бекон та ковбаси. Очевидно: м’ясо треба запивати. І вже Герцеговина теж не підкачала! З винограду місцевих сортів, що покриває багато гектарів землі винограду, виробляється прекрасне вино, не спробувати яке – сущий злочин.

Висновок однозначний: Герцеговина – земля чудової краси та нестримної балканської гостинності. Під її культурною багатошаровістю ховається широка душа, що манить туристів з усього світу. Завмерти перед непізнаною старовиною, захопитися пишнотою природи або насолодитися новими смаками – вибирати не доводиться. Герцеговина дасть гостю все. Тому, ПВБХ! Нехай Все Буде Добре – і у господарів, і у їхніх потенційних гостей!

Олена Чебаненко. Спеціально для Проекту “Портал незалежних художників”

Художник Анатолій Квітка

Художник Анатолій Квітка

Художник-Майстер АНАТОЛІЙ КВІТКА народився у 1984році в Києві. Художник сучасного мистецтва, поет, митець, який створює як картини так і арт об’єкти. Дипломований учасник виставок в Києві, активний діяч творчих груп в інтернеті, учасник проекту “Художній фронт_Разом до перемоги” та учасник благодійної виставки у Польщі. Картини художника наповнені емоціями що пропонують діалог з глядачем.

Замовити картину у художника Ви можете через Рубрику КОНТАКТИ.