Краєвиди Куяльника_Фоторепортаж

Краєвиди Куяльника_Фоторепортаж спец. кореспондента Порталу Марії Леоненко

• У 2020 році я вперше відвідала це місце, а саме територію між селами Корсунці та Красносілка. Багато хто чув про те, що на Одещині є лиман з рожевою водою, гарними заходами сонця та лікувальними грязями, але я вирішила розповісти вам трохи його історії та поділитися власними враженнями.

Куяльницький лиман унікальний тим, що вода в ньому прісна, а бруду, що лежить на його дні, солоні. Це з його освітою. Оскільки рівень води в лимані нижчий за бажаний, можна спостерігати його незвичайне цвітіння. Коли солоність перевищує певний рівень, починається активне розмноження водоростей і підвищується присутність галобактерій, через які вода набуває рожевого кольору.

• Мне лично очень понравилась сама атмосфера – дует соленый ветер, вокруг необычная флора (например, селерос, который жители добавляют в различные блюда вместо соли), можно встретить коров или коз (если повезет, то можно попробовать молоко или сыр, которые также имеют солоноватый вкус), красивые пейзажи и хлопья соли.

Територія Куяльника надихає оточуючих і збирає людей. Тут організовують виставки, фестивалі, пробіги та екскурсії, над Куяльницьким лиманом літають на повітряній кулі та стрибають із парашутом. Це дуже цікаве місце, де можна відчути себе вільним та відпочити від важких буднів.

Мандруйте Україною ! Вона Прекрасна!

 

 

Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 2

Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 2 – авторські статті та фоторепортаж спец.корр-та Порталу Олени Чебаненко

див. Частину 1

САРАЄВО – БІЛЬ І ВЕЛИЧІ БАЛКАН. ЧАСТИНА ДРУГА

ОЛІМПІАДА

1984-го року (до війни) в Сараєво пройшли Зимові Олімпійські Ігри. Колишня Югославія – це не Австрія чи Норвегія, в яких усі з народження їздять на лижах, ковзанах чи санках. Тож відповідних спортивних об’єктів у місті практично не було. Їх довелося будувати з нуля. І тут боснійці постаралися. Стадіони, готелі, олімпійські села, траси – було створено все для ігор та розвитку зимового спорту в країні. Ігри відбулися. А ось плани на майбутнє перекреслила війна. Міські об’єкти були розбомблені, а гірські траси використовувалися як артилерійські вогневі точки. Сьогодні те, що залишилося від сараївських олімпійських об’єктів на чолі з вовченятком Вучком (символом ігор) – ласий шматочок для туристів. Вони дуже розкидані територіально, тому подивитися все можна або на власному транспорті або за кругленьку суму. Проте відчути дух Олімпіади все ж таки можна.

• У 15-ти піших хвилинах від центру міста знаходиться фунікулер на гору Требевич, головною пам’яткою якої є бобслейна траса, що добре збереглася, – притулок для вуличних художників. Та й без траси Требевич – відмінне місце для прогулянок із шикарним видом на місто. Облаштовані дороги, лісові стежки або альпіністські маршрути є все. Отже, відмовлятися від відвідування цього місця не варто.

«Балканський Єрусалим»

Сараєво часто називають Балканським Єрусалимом. Ця метафора виникла недарма: як і в столиці Ізраїлю, християнство та іслам тут існують пліч-о-пліч. Уявімо собі прогулянку містом. На східному пагорбі над долиною височить Білий бастіон – середньовічна частина оборонної фортеці Комір. Трохи нижче – Жовтий бастіон, збудований за часів Османів. І тут же – аскетичний мусульманський цвинтар, на якому похований перший президент незалежної Боснії Алія Ізетбегович. Пройшовши нижче крутими вуличками ісламських кварталів крізь мінарети, що кружляють навколо, ми потрапляємо з серця міста – Бащаршію, стародавній ринок, що пережив всі негаразди і зберіг свій початковий колорит. У центрі укритої сотнями голубів площі Себіль стоїть символ міста – однойменний питний фонтан. На різні боки від площі розходяться вузькі торгові вулички. На них можна придбати (або просто розглянути) не лише банальні сувеніри, а й роботи місцевих умільців – національний текстиль, різнокольорове скло або фігурне кування.

• Бащаршія має кавовий аромат. Боснійська кава – це особливий ритуал. Традиційно напій готується порційно і подається у маленькій турці на залізному підноску. П’ють його з крихітної піали, заїдаючи цукром або рахат лукумом. А після кави можна і чогось міцнішого! Ракію (балканський самогон) тут роблять із чого завгодно. Фрукти, ягоди, горіхи – все йде в обіг. Скажу з особистого досвіду: помірне споживання цього еліксиру додає не лише фізичних, а й душевних сил втомленим мандрівникам.
• Крім того, Бащаршія не розчарує бажаючих смачно поїсти. І почати варто із місцевих пирогів. Бюрек, сирниця, зеленниця та кромпіруша – це печені листяні рулети з різними начинками, які боснійці їдять на сніданок. Незважаючи на чималу калорійність страви, перестати їх їсти просто неможливо! Сараївці чудово поводяться з м’ясом, у чому можна переконатися в будь-якому з багатьох ресторанів. Наприклад, варто скуштувати чевапчичі – балканські маленькі кебаби, які подаються в коржі з цибулею та жирним йогуртом.
• А якщо захочеться солодкого, пряма дорога за сараївською баклавою – хрусткими трубочками з горіховою начинкою, здатними перевершити будь-які враження від турецького аналога. І найголовніше: проводячи час у старому місті, ви завжди знайдете собі компанію. Продавці, офіціанти, господарі закладів та просто перші зустрічні готові безкорисливо стати вашими приятелями за лічені хвилини. Словом, Бащаршія – це запальна вечірка, що пере будь-які відмінності. Тут веселяться всі – дорослі та діти, місцеві та туристи, пані в паранджах та татуйовані хіпстери. І ні паспорти, ні релігії не мають жодного значення!

Залишивши ринок, ми опиняємось у хорватській частині міста. Її головна артерія – пішохідна вулиця Ферхадія. Десятки магазинів, кав’ярень та лавок із солодощами, пам’ятник багатонаціональній людині, собор Святого Серця Ісуса – головного католицького храму Боснії… Але найцікавіше – це підняти голову та захопитися дивовижною архітектурою будівель навколо. Ліпнина, барельєфи, горгульї – є все! А далі – вічний вогонь на згадку про жертви Другої Світової Війни, який погас лише на час кривавих подій 90-х років.

• Стару та нові частини Сараєва поєднують широкі проспекти. Крізь функціоналізм і бруталізм забудови часів Югославії ми потрапляємо з сучасним світом хмарочосів. Головний з них – Аваз Твіст Тауер, найвища будівля на Балканах. Але навіть у нових районах є місце церквам, мечетям і паркам з несамовитими скульптурами, покликаними нагадувати про пережитий жах. І сараївці, навчившись жити у світі, не забули.

У боснійській столиці знайшлося місце і для євреїв. Ще з 16-го століття вони почали переселятися до Сараєва з різних куточків Європи. Досі в місті збереглися старі синагоги і заснований на той час єврейський цвинтар, другий за розмірами на континенті. Після нацистської окупації та Боснійської війни чисельність сараївської єврейської громади суттєво скоротилася. Проте культурна спадщина залишилася, ставши важливим елементом столичного різноманіття.

• А ще Сараєво – це місто мостів. Найвідоміший з них – Латинський. Саме на ньому 28 червня 1914 року членом революційної організації «Млада Босна» сербом Гаврилою Принципом був убитий спадкоємець австрійського престолу ерцгерцог Франц Фердинанд. Ця історична подія стала причиною початку Першої Світової Війни. Так, сумно, але все ж таки… Побачити Латинський міст – це як оживити сторінки підручника історії! Справжнє враження!

*     *     *

• Босняки, хорвати, серби, євреї, імперії, війни… Сараєво – це місто, історія якого стала не меншою пам’яткою, ніж його архітектура. Для мене боснійська столиця обернулася естетичним одкровенням, впевнено посівши місце у трійці найкрасивіших міст Європи. І хоча в Сараєво немає свого Лувру чи Ермітажу, досвід, що переживається при спробах зрозуміти його, виявився набагато сильнішим, ніж емоції від картин та скульптур у багатьох інших місцях. Адже найголовніше – це люди, які оволоділи унікальним мистецтвом – мистецтвом прощати. Звучить дивно, але, незважаючи на все пройдене, босняки не відчувають ненависті – ні до сербів, ні до світу, який небезпідставно можуть звинуватити у зраді. Вони дивляться у майбутнє і радіють життю. Вони люблять своє місто і здатні змусити закохатися в нього будь-кого.
• І нехай боснійська історія – це страшна не-казка, її варто розповідати та пам’ятати, щоб не повторювати помилок. Їдьте в Сараєво! І нехай і в них, і у нас все буде добре!

Олена Чебаненко,

спеціальний кореспондент Проекту

“Портал незалежних художників”

Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 1

Сараєво_Боснія та Герцеговина_Частина 1 – авторські статті та фоторепортаж спец.корр-та Порталу Олени Чебаненко

САРАЄВО – БІЛЬ І ВЕЛИЧІ БАЛКАН. ЧАСТИНА ПЕРША

Сараєво. “Унікальний зразок мультикультурного відкритого міста”. Саме так Всесвітня організація ЮНЕСКО описала столицю Боснії та Герцеговини. Точніше не скажеш. Переживши дві імперії, німецьку окупацію, Соціалістичну Югославію та кровопролитну громадянську війну, Сараєво не просто вистояло, а зуміло стати справжньою перлиною сучасних Балкан. Це місто – чудове і болісне відображення своєї історії, надрукованої в кожному камені на його землі.

ІСТОРІЯ – ЦЕ ДОЛЯ

Сараево находится в долине реки Миляцки, окруженной красивыми лесистыми холмами. В 13-м веке эта местность с располагавшимся на ней поселением вошли в состав Боснийского Королевства – независимого государства на территории Западных Балкан. В 15-м же веке для города и для всей боснийской земли наступает эпоха Османской Империи. Именно в этот период Сараево (на тот момент – просто «Сарай» т.е. «дворец») оформляется как город и становится административным центром Боснии. Значительный процент населения страны принимает ислам (до этого основными религиями были православие и католицизм) и обустраивает свой быт по мусульманским канонам. В Сараево строятся мечети, дворец паши и медресе (учебные заведения). Сердцем же города становится Башчаршия – торговый район, сохранившийся по сей день в аутентичном виде. Итак, Османы стали первой империей в истории боснийской столицы, создавшей ее лицо под вуалью исламского шарма.

У 19-му столітті настав час для другої імперії – Австро-Угорської. Коротке правління Габсбургів помітно вплинуло життя міста. По-перше, саме у цей період виникла назва «Сараєво» – тобто. “палацовий”. По-друге, змінилася демографія: істотно зросла кількість католиків, що проживають у столиці. По-третє, було оновлено архітектурний вигляд столиці: спроби перетворити Сараєво на Віденський образ і подібність призвели до виникнення масштабної забудови в стилі модерн. Це представило місто у новому світлі – грандіозному, величному та європеїзованому.

У 1918 році Австро-Угорщина впала – для боснійців настав 30-річний період політичної нестабільності. Під час Другої Світової Війни Сараєво зазнало жорстоких бомбардувань і опинилося в німецькій окупаційній зоні. А після війни виникла Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, що включала 6 балканських країн, зокрема – Боснію і Герцеговину. Старше покоління сараївців досить тепло згадує цей період. Адже, незважаючи на можливі стереотипи, тотальних репресій не було, людям дозволяли працювати та їздити за кордон, а боснякам (боснійським мусульманам) було надано статус нації. Словом, правління югославського лідера Йосипа Броз Тіто сприймалося і сприймається позитивно (недаремно центральна вулиця Сараєва носить його ім’я). Однак після смерті Тіто приймачі не змогли впоратися з величезною країною. На початку 90-х Югославія розпалася – Боснія та Герцеговина стала незалежною. І настала війна. Одна з найруйнівніших у 20-му столітті.

БОСНІЙСЬКА ВІЙНА ТА ОБЛАСЯ САРАЄВО: 1992-1995 

Війна – це страшно. Громадянська війна – це страшно подвійно. Війна у Боснії – це страшно у кубі. Стільки жорстокості та безглуздих смертей світ не бачив із часів нацизму. Історично обумовлена ​​багатонаціональність та мультирелігійність країни зіграла з нею злий жарт. Окрім боснійських мусульман, тут проживали хорвати-католики та православні серби. Саме серби негативно сприйняли вихід Боснії та Герцеговини зі складу Югославії, проголосивши на території свого компактного проживання власну державу – Республіку Сербську. Армія цієї освіти, підтримана великою Сербією на чолі зі Слободаном Мілошевичем, розв’язала масштабну кровопролитну війну, що супроводжується етнічними чистками мусульман. Зі ста тисяч загиблих 2/3 були босняками, а майже половина – цивільними особами. Концентраційні табори, масові вбивства та зґвалтування, братські могили та 2 мільйони біженців… Міжнародний трибунал із колишньої Югославії у Гаазі визнав факти геноциду у 5-ти боснійських регіонах. 45 сербів та 12 хорватів (на першому етапі війни вони підтримували Республіку Сербську) були засуджені за військові злочини. Але відчуття, що справедливість перемогла, чомусь ні… Адже сотні матерів так і не знають, що трапилося з їхніми синами.

• І про Сараєво. На початку війни (у квітні 1992 року) армії Республіки Сербської вдалося взяти місто, населення якого було мусульманським, в облогу. Пагорби навколо долини річки Міляцкі стали оплотом ворога – столиця провела в облозі 44 місяці! Щоденні обстріли, голод, нестача води та електрики, хвороби – 10 000 городян (включаючи 1500 дітей) загинули. Це залишило жорстокі шрами. І сьогодні, гуляючи містом, неможливо не помітити нескінченні сліди від снарядів та куль на більшості будівель. Комусь може здатися, що це псує картину. Мені не здалося. По-перше, Сараєво настільки прекрасний, що його складно зіпсувати. По-друге, існуючі руйнування – це рани історії. Жорстокі і болючі, але не підлягають забуттю. Бо історію забувати не можна. І щоб її розповісти, жертви війни створили шокуючий, але необхідний Музей злочинів проти людства та геноциду. Не варто ігнорувати і Галерею 11/07/95 з її приголомшливою експозицією, присвяченою геноциду в Сребрениці та облогу Сараєво. Крім того, відкрито для відвідування «Туннель надії» – сараївський підземний тунель, побудований для отримання гуманітарної допомоги та контактів із зовнішнім світом під час облоги.

Війна закінчилася після втручання у НАТО. 14 грудня 1995 року були підписані так звані Дейтонські угоди, згідно з якими держава поділялася на 2 автономні освіти – Федерацію Боснії та Герцеговини та Республіку Сербську. Очолювати країну став абсолютно унікальний «колегіальний президент» – Президія з трьох осіб (боснійця, хорвата та серба). Сараєво залишилося столицею держави та знаходиться на боснійській території. А ось населений сербами сараївський передмістя відійшов Республіці Сербській. Зараз це формально окреме місто Істочне (або Східне) Сараєво. Хоча за фактом жодних кордонів між великою та східною частинами столиці немає. Лише сербські триколори замість синьо-жовтих зоряних прапорів натякають, що ви на православній землі. Крім того, потрапити з боснійської до сербської частини країни можна лише через Східне Сараєво. Тобто. якісь два міста географічно можуть знаходитися зовсім поруч, але якщо вони належать різним адміністративним частинам держави, необхідно повернутися до столиці, щоб переміститися з одного в інший. І це ще одне дивне та незручне для мандрівників наслідок війни.

СМ. ДАЛІ ЧАСТИНА ДРУГА

Інтер’єр Ресторану-вагону в Києві

Інтер’єр Ресторану-вагону в Києві – фоторепортаж спец.корр-та Порталу Олени Дубової-Караваєвої

               Ресторан Passenger Gastro Bar, що розташований у Києві за адресою вул. Саксаганського, 33/35, мене дуже здивував не лише дотриманням тематики та на високому рівні художнім оформленням, а й вишуканою кухнею, смачними стравами, а також ввічливістю персоналу. На вході ви побачите композицію з різнокаліберних ретро-чемоданів, а коли відкриються вхідні двері, почуєте звук гудка поїзда, що наближається, і вас з посмішкою зустрінуть офіціанти у формі провідників.

• Спустившись по сходах, укритим старовинним килимом ви потрапите в справжнісінький вагон із затишним коридором і красивими купе класу люкс. У самому купі для Вас заброньований столик, ідентичний справжньому, в торці якого розташоване вікно вагона, насправді вмонтований LCD телевізор, яким транслюється записане відео пейзажу, що відповідає розкладу в меню. Наприклад о 12.00 відправляється поїзд Київ – Нью-Йорк.

Після того, як ви комфортно розташуєтеся на своїх купейних місцях, вам видадуть меню у вигляді газети, в якому ви знайдете велику різноманітність страв української та європейської кухні. По завершенню смачної та порівняно недорогої трапези до вас у купе заходить провідник і каже: «Увага! Скоро кінцева станція, ось ваш рахунок !»

• Всім це чудовий самобутній заклад громадського харчування в столиці.

Спеціальний кореспондент Порталу,

Олена Дубова-Караваева

Копенгаген. Серце Північної Європи

Копенгаген. Серце Північної Європи – фоторепортаж спец. кореспондента Порталу в Данії Олени Чебаненко

• Копенгаген – головне місто Данії, столиця найбільшої держави у Європі. Так-так, найбільшого, так як Датське Королівство включає Фарерські острови і острів Гренландія. Місто, чия назва перекладається як «торгова/купецька пристань», виникло в 13-му столітті. Зараз Копенгаген – один із головних економічних центрів Північної Європи. За майже тисячу років він встиг накопичити не лише багату історію, а й вражаючу культурну спадщину. Тут пам’ятають вікінгів, шанують Ганса Крістіана Андерсена та Нільса Бора, їздять на велосипедах, люблять Королеву, дивляться детективні серіали та їдять ароматну випічку. Тому, незважаючи на відносні скромні розміри міста (86 квадратних кілометрів), не сподівайтеся оглянути його за 1-2 дні! Копенгаген гідний набагато більшого. І причин для цього є чимало.
  

МІСТО-МУЗЕЙ

Туриста обов’язково вразить місцева нестандартна та різноманітна архітектура. Тут різнокольорова цегла і мідь, що переливається, комфортно уживаються з сучасним склом і металом. Величні палаци, старовинні церкви, пряникові будиночки… І раптом – фігурні скельця, які зовсім не псують вигляд. А між усім цим – парки та канали, в яких хлюпаються качки та лебеді під пильним наглядом витонченої Андерсенівської Русалочки. На поціновувачів мистецтва чекають багаті музеї. Головний з них – Національна галерея, в якій представлені роботи Рубенса, Рембранта, Матісса та багатьох інших майстрів. А магнат Карл Якобсен примудрився не лише зварити всесвітньо відоме пиво Карлсберг, а й створити гліптотеку із величезною колекцією скульптури та живопису. З творчістю видатного датського скульптора Бертеля Торвальдсена можна ознайомитись у музеї, що носить його ім’я. Любителям же нестандартних розваг варто зазирнути в Музей Ріплі «Хочете – вірте, хочете – ні!», де зібрані дива, загадки та безглуздя з усього світу. Або вирушити в Експерементаріум – інтерактивний музей, присвячений природі та науці.

МІСТО ЩАСТЯ

Данська столиця по праву визнана найкращим зразком міського планування. Крім того, Копенгаген – найкомфортніше для життя місто у світі! У ньому немає відверто бідних районів, а система громадського транспорту вважається найзручнішою серед усіх європейських столиць. Місцева влада примудрилася організувати простір міста з урахуванням інтересів і дітей, і людей похилого віку, і людей з обмеженими можливостями, і навіть тварин. Ось хто ще, крім нащадків вікінгів, додумається змайструвати на даху сміттєспалювального заводу гірськолижний схил?! Але найважливіше – це атмосфера спокою і благополуччя, що панує в Копенгагені, підпорядкована концепції ХЮГГЕ – скандинавського щастя. Саме Хюгге змусить данців створювати затишок скрізь – у будинках, офісах, магазинах, ресторанах та навіть на станціях метро. І, як наслідок – вміти насолоджуватися простими речами. У Копенгагені зовсім не обов’язково шикарно одягатися та їздити дорогим автомобілем. Достатньо мати сім’ю та друзів, з якими можна розділити красу та банальні радості навколишнього світу.

МІСТО КОНТРАСТІВ

Данія – демократична країна з практично повною відсутністю корупції. Але, не дивлячись на звичку, що вкорінилася, жити за правилами, тут цінують свободу вибору і самореалізації. Саме це дозволило виникнути у Копенгагені віртуальній державі – «країні в країні». Вільне місто Християнія було засноване хіпі у 1971 році як самоврядна комуна, в якій кожен індивід відповідальний за благополуччя всієї громади. На територію Християнії (320 квадратних метрів!) не поширюється влада Данської корони (зокрема – поліції). Вільному місту – вільні звичаї, нестандартне мистецтво, нескінченні вечірки та… легалізований канабіс. При цьому рівень злочинності тут значно нижчий, ніж у Копенгагені загалом. Будь-який бажаючий може безперешкодно відвідати Християнію і насолодитися не тільки різноманітним стріт-артом, але й усіма місцевими розвагами.

НАЙСМАЧНІШЕ МІСТО У СВІТІ

«Навчися смачно готувати! – каже одне з правил Хюгге. Що данці успішно зробили. Саме копенгагенські шефи на початку 21 століття ініціювали виникнення головного світового гастрономічного тренду сучасності – Нової Нордичної Кухні. Принципи простоти, свіжості, сезонності та поваги до локального продукту лягли в основу Маніфесту, підписаного та запровадженого провідними кухарями північноєвропейських країн. Це справило революцію в кулінарному світі – панування італійських і французьких традицій звалилося. В результаті, в Копенгагені виросло покоління видатних шефів, постояти поряд з якими мріє будь-який гурман, що поважає себе. Зірки Мішлен (вища нагорода у ресторанному бізнесі), перемоги на світових кулінарних чемпіонатах та натовпи охочих покуштувати високу данську кухню за будь-які гроші – ось нова реальність для «торгової пристані». Але навіть якщо вам не пощастило повечеряти в НОМА (кращий ресторан світу у 2021 році), не біда. У Копенгагені смачно скрізь! Чого тільки варті сморреброди – датські бутерброди на житньому хлібі з найрізноманітнішими топінгами! Тут будуть задоволені і агресивні м’ясоїди, і суворі вегетаріанці, і мисливці за добрим хлібом. Фаст-фуд або ресторанні вишукування – не важливо. Адже у столиці Данії навчилися готувати абсолютно все. Нам пощастило скуштувати чудові страви в не менш престижному, ніж НОМА, ресторані Alchemist (Two MICHELIN Stars):

• Ну, і ложка дьогтю :). Плануючи поїздку до Копенгагена, варто враховувати 2 речі. По-перше, Данія – багата та успішна держава з високими податками, що не могло не позначитися на цінах. Житло, їжа та вхідні квитки в музеї тут коштують значно дорожче, ніж у Західній Європі. По-друге, Данія – північна морська країна із суворою та мінливою погодою. Тому їхати до Копенгагена краще пізньої весни або влітку. Інший варіант – запастися теплим одягом та парасолькою.

ПІДСУМОК. Копенгаген – це однозначно одне з найкрасивіших і найцікавіших міст Європи. Він обов’язковий до відвідування. Так що, незважаючи на можливі труднощі і враховуючи абревіатуру старого Девізу Порталу – ХВБД ! – Хай Все Буде Добре !  –  Нехай Все буде ХЮГЕ ! 🙂

 

РЕПОРТАЖІ СПЕЦ, КОРРЕСПОНДЕНТІВ ПОРТАЛУ

Копенгаген. Серце Північної Європи

 

 

Неаполь та Агрополі

Неаполь та Агрополі – фоторепортаж спец.кореспондента Портала Олександра Кудрявцева.

Замок Шантійї

Замок Шантійї – фоторепортаж автора Проекту художника Олега М. Караваєва.

• Невелике пікардійське містечко Шантійї населяють лише 11 тис. жителів. А туристів сюди щороку прибувають справжні натовпи. Вся справа в замку, який знаходиться тут і вважається найважливішою пам’яткою не те що міста, а й усієї Франції. Одного замку вистачило б для того, щоби прославити Шантійї на весь світ. Адже це містечко — ще й батьківщина знаменитого десерту, не менш знаменитих, деталізованих мережив ручної роботи, які виготовляють тут з 17 ст. Крім того, тут же з’явився знаменитий Кодекс Шантійї, манускрипт із записом середньовічної музики, який датується 14 століттям.

Замок Шантійї – один з найважливіших і найкрасивіших у Франції, зведених у період старого режиму (кінець 16 – початок 17 століття). Садиба була заснована 1484 р., коли місцеві землі перейшли до рук Монморансі. Цей старовинний рід славився своїм аристократизмом і тримав марку, запрошуючи в маєток найзнаменитіших діячів мистецтва та культури того часу.

• Метрдотелем замку Шантійї при Монморансі служив знаменитий Франсуа Ватель (його історія вільно передано у фільмі «Ватель» із Жераром Депардьє). Йому приписують авторство рецепту крему Шантійї, тобто збитих вершків.

• Художня галерея садиби Шантійї багатьма оцінюється як найкраща у Франції після Лувру. Основний акцент у її колекції зроблено на французький живопис, а також книжкові видання 15-16 століть. Крім того, вона ще одна з найбільших у країні. Серед шедеврів, виставлених у музеї (багато з них у Залі трибунів), такі картини, як «Шлюб св. Франциска» Соссетти, «Осінь» Боттічеллі, «Портрет Сімонети Веспуччі» П’єро ді Козімо, «Три Грації» та «Мадонна Лорето» Рафаеля, «П’єта» Гверчино, «Портрет Мольєра» П’єра Мінарда, а також чотири роботи Антуана Ватто та «К » Каміля Коро. Серед інших великих імен авторів, чиї твори можна тут побачити, — Фра Ангеліко, Філіппіно Ліппі, Ганс Мемлінг, Франсуа та Жан Клуе (260 картин та малюнків), Веронезе, Бароччі, Доменічино, Сальватор Роза, Ніколя Пуссен, Філіп де Шампань, Ван Дайк, Гвідо Рені, Жан-Батіст Крез, Джошуа Рейнольдс, Ежен Делакруа, Енгр, Геріко.

На жаль, цього разу мені не вдалося відвідати музей, але наступного разу обов’язково покажу Вам усі шедеври цього чудового Замку.

***

 

Церкви Парижа

Церкви Парижа – фоторепортаж Олега М. Караваєва

Капела Сент-Шапель | Церква Сен-Сюльпіс |

Церква Сент-Етьєн-дю-Мон | Церква Сен-Северін

Капела Сент-Шапель

• Шарм та чарівність Парижа в його виняткових пам’ятках та унікальному сусідстві гламурно-розважальних закладів з урочистими святинями. Каплиця Сент-Шапель (Sainte Chapelle), це не просто каплиця, побудована в готичному стилі – це релікварій, що має сакральне значення для віруючих. Багато століть як зіницю ока він зберігав найголовніші артефакти релігії – терновий вінець Ісуса Христа, Спис Лонгіна, частина Хреста Господнього та ін.

Вона була побудована у 1243-1248 рр. у внутрішньому дворі королівського замку на острові Сіті за велінням французького короля Людовіка IX Святого, який отримав своє прізвисько за побожність і трепетне ставлення до християнських цінностей.

• Король двічі робив хрестові походи, а в 1239 р. викупив у Латинського імператора Балдуїна II за величезну для свого часу суму в 135 000 лівр християнські реліквії Страстей Господніх. Для порівняння, будівництво самої капели обійшлося «всього» 40 000 лівр.

Саме для зберігання настільки дорогих у всіх відношеннях реліквій Людовік IX вирішив звести капелу, яка вийшла настільки багатою та красивою, що в ній було гідно молитися і самому королю.

• Крім того, Сент-Шапель – справжнє диво архітектури. Маючи зовсім невеликі розміри, капела має магнетизм, зачаровує, створює враження легкості, легкості і простору. Чарівну атмосферу породжують величезні кольорові вітражі, що оточують з усіх боків, і розповідають біблійну історію Старого та Нового Завітів.

Церква Сен-Сюльпіс

• Білокам’яна класична церква Сен-Сюльпіс нехай і не належить до найбільш відвідуваних паризьких храмів, але безумовно заслуговує на увагу шанувальників літератури, науки, музики та живопису. По-перше, саме тут вінчався Віктор Гюго та проходила частина дії роману «Код да Вінчі». По-друге, за меридіаном, що проходить точно через церковну залу, колись відміряли координати вчені та географи 19 століття. По-третє, тут регулярно влаштовуються концерти третьому за величиною органі Франції. І нарешті, по-четверте, церква Сен-Сюльпіс може похвалитися фресками Ежена Делакруа та чудовою колекцією вітражів.

Церква Сент-Етьєн-дю-Мон

• Церква Сент-Етьєн-дю-Мон красується на місці абатства, де колись молилася Женев’єва, свята покровителька Парижа. Фасад церкви пізнаваний з першого погляду: мікс класицизму, ренесансу, бароко та готики виглядає дуже вражаюче.

Головною реліквією церкви Сент-Етьєн-дю-Мон вважається гробниця, в якій зберігається рака з мощами, що збереглися після Французької революції, покровительки Парижа Святої Женев’єви. Історія розповідає про те, що саме вона у далекому 451 році захистила місто від навали гунів та їхнього жорстокого ватажка Аттили.

• Всередині галереї, що оточує хори, розташовані гробниці шанованих жителів Парижа – Блеза Паскаля(французький математик, механік, фізик, літератор, філософ) та Жана Расіна(французький драматург), а в капличці, ліворуч від входу, встановлені їхні бюсти.

Церква Сен-Северін

• Католицька церква Святого Северина в 5 окрузі Парижа розташована в районі Латинського кварталу. Найдавніші частини датуються XIII століттям, переважно представляє пам’ятник полум’яної готики другої половини XV століття. Містить вітражі XV-XX століть, історичний орган і найстаріший дзвін Парижа.

Будівля церкви відрізняється нестандартними пропорціями: оскільки тут одразу п’ять нефів, вона завширшки більша, ніж у довжину. Але помітно це лише з вулиці. У нефі церкви встановлено старовинний орган, прикрашений чудовим різьбленням по дереву майстра Фішона. У вікнах – надзвичайно яскраві вітражі, і середньовічні, і ХХ століття.

• Особливістю готичної будівлі є горгулії на його фасаді – вони, щоправда, трохи молодші за своїх сестер на Нотр-Дам-де-Парі. До церкви прилягає пишний сад, де раніше розташовувався цвинтар. Досі серед зелені можна розглянути стародавні гранітні плити та надгробки.

 

 

 

Сади Парижа-Люксембурзький та Тюїльрі

Сади Парижа-Люксембурзький та Тюїльрі – фоторепортаж Олега М. Караваєва

САД ТЮІЛЬРІ

• Тюїльрі (Jardin des Tuileries) – центральний сад Парижа, розташований між вулицею Ріволі, площею Злагоди, річкою Сеною та Лувром. Загальна площа цього парку – 25,5 гектарів. Сьогодні сад Тюїльрі є одним із найбільших регулярних, так званих «французьких», парків. Він побудований з усією архітектурною строгістю, дерева тут висаджені рівними рядами, скрізь переважає геометрія, чудові скульптури.

У тіні тисяч дерев парку відпочивають багато парижан та гості столиці. Тут всюди відчувається мирна, дружня, невимушена атмосфера, що просочується повітря. Люди лежать прямо на зелених рівних газонах, станом яких могли б позаздрити французькі футбольні поля. Загалом сад Тюїльрі обов’язковий для відвідування, він дозволить зрозуміти, що ж таке дух сучасної Франції, покаже парижан і туристів у їхньому кращому вигляді, серед дерев, поза міською суєтою.

ЛЮКСЕМБУРСЬКИЙ САД

• Сад Люксембург вважається однією з головних визначних пам’яток столиці Франції. Згадуючи про нього, самі французи говорять чудово: він найбільший, красивий, романтичний, французький, дивовижний. Список епітетів нескінченний.

Люксембурзький сад (Jardin du Luxembourg) з’явився у 17 столітті завдяки Марії Медічі. Сумуючи за рідною Італією, вона задумала побудувати заміську резиденцію, обрамлену насадженнями, схожу на ту, де виросла.

• З моменту відкриття для публіки садок став улюбленим місцем парижан, творчої інтелігенції з усього світу та туристів. Тінистими алеями з неповторними по красі клумбами, квітковими композиціями, переходами, лужками, водоймами та численними лавками прогулювалися Дідро, Гюго, Хемінгуей, Ахматова, Бродський, інші відомі особи.

Досі жителі французької столиці прямують сюди, щоб поблукати алеями і перевести дух, споглядаючи природну красу, помилуватися фонтанами на особливих стільцях, схожих на шезлонги, перекусити в численних кафе, погратися з дітьми, зустрітися з коханими. Тут кожному знаходиться заняття.